Системні ризики: нелінійний підхід

D S = K . ln L1/L2 , де

К — коефіцієнт пропорційності (наприклад, для мікрорівнів — це постійна С.Больцмана); L1/L2 — статистичний параметр (статистична вага), що визначає перехід від попереднього до поточного стану системи [5].

Така схожість у виразах, що описують визначення величини ризику та зміни ентропії системи (об’єкта), невипадкова. Це дає можливість використовувати зазначене рівняння під час аналізу стану складних технологічних систем, а також можливого характеру впливу на визначення реакції системи на такий вплив. Відповідно, згадані положення можуть бути використані і в заходах з підвищення рівня безпеки складних технологічних систем.

Водночас є велика група систем, що функціонують у відкритому і квазівідкритому режимах. Найтиповіші представники — екологічні системи та підсистеми (біотичної складової екосистем), що входять до їх складу. Це насамперед біологічні види, що їх формують. Перші кроки до оцінки різноманітності біоти в екосистемах (їх кількісного складу) здійснили Р. Макартур та Р. Маргалеф. Вони використали підхід до залучення оцінок кількості інформації, запропонований Шеноном в екології. Йдеться про оцінку біотичного багатства та розмаїття екосистем. Так, якщо N1, N2, . . . NS — кількість окремих представників біоти 1, 2, . . . S, то:

N = S Ni S ; D = S PiSlog2 Pi , де

i=1 i=1

D — показник різноманітності, а Рі = Ni/N.

Наведені рівняння (С. Больцмана та С. Шенона) також мають однаковий вигляд. Показник різноманітності (D) у біотичній складовій і характеристика невпорядкованості (S) — параметри, що описують однаковими співвідношеннями. Саме це дає можливість казати про ідентичність розглянутих підходів щодо оцінок ризику та визначення змін ентропії під час встановлення стійкості (безпечності) систем.

Відкриті соціально-політичні системи. Нині актуальні праці, що розглядають соціальну систему через призму відкритих систем до можливого її переходу на наступний рівень розвитку через флуктуацію. Йдеться про перехід, наприклад, від авторитарної (квазізакритої) системи з домінуванням однієї особи, партії або адміністративно-промислової групи до системи з ліберальною формою управління. У спрощеній моделі система з авторитарним правлінням ґрунтується на тому, що керівник країни (група людей) ставлять завдання, проголошують напрям (план) розвитку суспільства, бюрократія організовує і керує суспільством, а суспільство виконує намічене. Ліберальна форма управління (відкрита система) базується на свободі слова і підприємництва, ринковому регулюванні економічного механізму та невтручанні бюрократії до конкурентного економічного розвитку. Роль держави і функції бюрократії полягають у забезпеченні самоорганізації суспільства шляхом підтримання демократичних цінностей, надійного функціонування економічного механізму та створення рівних прав усім громадянам.

Відкритий соціум досить рельєфно нині виявляє свій потенціал до самоорганізації. Та це явище на певному етапі призводитиме й до нестабільності (різких змін ентропії). Йдеться про те, що в епоху динамічних змін людина живе і функціонує в нових умовах з підвищеним рівнем ризиків. Це викликає відчуття незахищеності, що змушує людину по-новому (критично) оцінювати організацію своєї життєдіяльності, раціональність соціально-економічного механізму та соціальний устрій чи соціально-економічну систему загалом.

Історія динамічних змін і формування ризиків у суспільстві вказують на те, що ризики (як і багатства) розподіляються відповідно до класової схеми. Однак це відбувається у зворотному порядку: багатства зосереджуються у верхніх прошарках, а ризики — в нижніх [6]. Якщо суспільство розглядати як сукупність усіх спільнот і суспільних класів конкретної країни, то саме тиск ризиків у соціальній сфері, загострений неправомірним розподіленням накопичених багатств, істотно посилює класове розшарування суспільства. Це відбувається шляхом потрапляння суспільства у точку біфуркації з наступним флуктуативним переходом його до стану відкритого майбутнього.Якщо суспільство розглядати як порівняно стабільні (чи такі, що динамічно розвиваються) групи, які розміщуються в ієрархічному порядку і визначаються спільністю інтересів, близькими ціннісними уявленнями та адекватною поведінкою [7], то системологічні дослідження цієї проблеми свідчать, що подібною до моделі суспільної системи може бути з певним наближенням модель дисперсної системи [8, 9]. Саме дисперсні системи можуть складатися з окремих і різних за своїми характеристиками підсистем (клас, партія, трудовий колектив, прошарок), здатних до динамічного розвитку під певним впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. Такий підхід з успіхом використано під час створення моделі абіотичної складової навколишнього природного середовища [5]. Виходячи з такого припущення, тривкість такої дисперсної системи (Т) як прообразу соціально-політичної системи може визначатися за формулою: