Конструювання моделі соціальної держави
На жаль, багато з цих положень залишаються тільки на рівні декларацій. Різке зниження рівня життя основної маси населення призвело до того, що майже дві третини громадян країни живе на доходи, нижчі прожиткового мінімуму. В особливій скруті опинилася непрацездатна частина населення – інваліди, пенсіонери, а також сім'ї з дітьми.
Отже, що таке соціальна держава? Це держава, в якій людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. У випадку, коли людина з тих чи інших причин не може забезпечити себе матеріально, держава надає їй необхідну підтримку. Такий підхід відповідає Ст. 25 Загальної декларації прав людини.
Проголошення України соціальною державою (Ст. 1 Конституції) зумовлює необхідність розвитку її конституційної моделі.Істотну допомогу в пізнанні вітчизняної моделі соціальної держави дає Указ Президента України, яким затверджено “Основні напрями соціальної політики на 1997— 2000 роки”. Практика свідчить, що неможливо визначити теоретичний зміст поняття «соціальна держава» однозначною дефініцією, з одного боку, через складність цього явища, а з другого — через необхідність зважати на особливості перехідного періоду в Україні. З урахуванням цього в українській моделі соціальної держави акценти розставлені таким чином: проведення політики соціальної безпеки, яка полягає в захисті соціально вразливих верств населення, адаптація суспільства до нової моделі суспільного розвитку, поступове звільнення людини від соціального піклування з боку держави, сприяння її самостійності та відповідальності.
Витоки соціальної держави сягають глибин віків. Скажімо, ще в античному Римі існували первісні форми суспільної підтримки бідних. Однак історики схиляються до того, що справжні елементи соціальної держави з'явилися близько ста років тому, коли в Німеччині та інших європейських країнах було запроваджено соціальне страхування різних ризиків втрати доходів працівників. Становлення соціальної держави відбувалося паралельно із запровадженням загального виборчого права громадян, а темпи застосування тих чи інших елементів соціального захисту визначалися станом боротьби робітників і їхніх організацій — партій і профспілок — із власниками.
Особливо активну роль у популяризації ідеї соціальної держави відігравали політичні партії, які боролися за владу. Нині в більшості індустріальних країн політики вже не піддають сумніву саму ідею соціальної держави, дискусія точиться лише навколо "меж соціальної держави", тобто спроможності держави фінансово забезпечувати соціальні гарантії та розвивати соціальну сферу. Сучасні західні "держави добробуту" розрізняються, головним чином, за відносним ступенем опори на ринок та державне регулювання у реалізації концепції соціально орієнтованої економіки. Відповідно до цього можна виділити такі основні типи "держави добробуту":
– ліберальна модель, де перевага надається ринковим механізмам, притаманна, наприклад, США, Канаді, Великій Британії та Австралії;
– модель регульованого ринку, де розподіл ресурсів визначається ринком у поєднанні із значним регулюванням на основі угод між урядом, бізнесом і працею. Ця модель характерна для Швеції, Норвегії, Австрії, Німеччини;
– японський тип держави добробуту, що відрізняється патерналізмом на рівні підприємства.
Соціальна політика США базується на таких постулатах, як приватна власність, ринкова економіка, конкуренція. Особливістю американської ментальності є індивідуалізм та визнання неминучості соціальної нерівності, тому американська концепція соціальної справедливості виходить з таких принципів:
– головною умовою реалізації соціальної справедливості є надання всім громадянам фундаментальних прав (свобода слова, совісті, асоціацій);
– із сфери суспільних відносин виключається дискримінація особи.
Головною метою соціальної політики є вирівнювання можливостей для всіх громадян. Оскільки між правами і можливостями їхньої реалізації існує розрив, то його подолання має відбуватися із врахуванням механізму економічного зростання і дотриманням розумного балансу між принципом економічної ефективності і принципом розподілу. В цілому в США нараховується близько 75 програм соціальної допомоги, що передбачають виплату грошей, надання безплатних талонів на харчування, дотації на оплату житла, медичну допомогу та ін. Протягом 1980 – 1995 років витрати федрального уряду на соціальні програми трималися приблизно на одному рівні – 50 – 52 %. На ці та інші програми федеральний уряд і штати виділяють понад 10 млрд. дол. щорічно.