Конструювання моделі соціальної держави

Сьогодні вся соціальна тканина українського суспільства пронизана трансформаціями. І часто принципи, методи трансформацій країн Заходу автоматично переносяться на наш грунт – без урахування української специфіки, історичного досвіду нашого народу, особливостей соціальної структури і соціальних відносин. Не дивно, що така ситуація викликає соціальну напругу, кризи, девальвацією моральних цінностей тощо.В цих умовах першочергового значення набуває пошук механізмів узгодження інтересів більшості членів суспільства, формування громадянського суспільства.

Історія XX століття показала, що визнання поліваріантності історичного процесу означає, відповідно, і визнання різних моделей розвитку суспільства. Перехід суспільства в якісно новий стан закономірно пов'язаний з кардинальними змінами в економіці, політиці і соціальний сфері. На першому етапі ці зміни неминуче супроводжуються руйнацією соціального організму й одночасним формуванням ядра нових соціально-економічних відносин. Деструктивний період завжди болісний для суспільства, оскільки пов'язаний із скороченням виробництва, зниженням життєвого рівня населення, регулятивної ролі права. Він може бути коротким або досить тривалим; на певній стадії соціальна система перебуває в стані нерівноваги, коли виникає небезпека не тільки повернення до минулого, але й національної катастрофи.

Вихід України з кризи правомірно розглядається як перехід до ринкової системи господарювання, де багатоукладна економіка складає базис громадянського суспільства. Держава – це той основний інститут, який моделює соціальне середовище шляхом формування законодавчої основи взаємної відповідальності керівників і керованих. Тільки на основі цієї системи відповідальності може бути реалізоване ефективне економічне і соціальне управління, що є вирішальним для соціального розвитку. Соціальна держава бере на себе обов'язок піклуватися про соціальну справедливість, добробут громадян, їхню соціальну захищеність. Вона прагне поєднати економічну свободу із соціальним захистом окремих прошарків населення.

До принципів соціальної держави відносять: пріоритет прав людини, економічну свободу, самореалізацію особистості, визнання регулюючої ролі ринку; відповідальність держави за створення і підтримку умов, що упорядковують економічні асоціальні відносини; солідарність.

Коли після Другої світової війни в конституціях ряду західноєвропейських країн з'явилася формула "соціальна держава", багато дослідників вважали, що обов'язки її зводяться лише до проголошення соціально-економічних прав громадян на працю, відпочинок, соціальне забезпечення та до розподілу пенсій та інших соціальних виплат. Але згодом утвердилося розуміння того, що соціальна держава покликана вирішувати значно ширше коло питань:

– створювати умови для забезпечення громадян роботою,

– забезпечувати людям прожитковий мінімум,

– сприяти збільшенню кількості дрібних і середніх власників,

– охороняти найману працю,

– піклуватися про освіту, культуру, охорону здоров'я тощо.

З'ясувалося, що крім власне соціальної політики соціальну орієнтацію повинна мати вся економічна політика, не перекреслюючи при цьому конкуренцію й економічну свободу. Соціальна держава бореться не проти багатства, а проти злиднів, заохочуючи соціальну функцію приватної власності.

Таким чином, цілі соціальної держави досягаються всією її політикою, а не тільки методами політики соціальної. У цьому випадку в зв'язку зі зміною урядів багато аспектів цієї політики зникали б або серйозно змінювалися.

Проголошення України соціальною державою і внесення цього положення в Основний Закон країни є, безумовно, кроком вперед у розвитку державності. У Конституції закріплено принцип соціальності держави, політика якої спрямована на створення умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини. Зокрема, йдеться про визнання відповідальності держави за соціальний стан громадян, своєчасну виплату заробітної плати робітникам державного сектора, а також пенсій, стипендій, інших соціальних виплат, про приведення мінімальної зарплати, стипендій і дотацій у відповідність із реальним прожитковим мінімумом.