Катастрофогенний чинник політичного насилля

У найзагальнішому вигляді кінцевою метою тероризму є зміна поведінки об’єктів тероризму – дезорганізація роботи органів влади та управління, зрив заходів, які мають політичне значення, здійснення вигідних терористам тих чи інших дій: отримання різних поступок, звільнення засуджених терористів-однодумців; морально-психологічне придушення або послаблення супротивників тощо [5].

Цілі тероризму у значній мірі визначають вибір об’єктів терористичних зазіхань, методів та засобів їх здійснення. Залежно від спрямованості діяльності терористичних організацій, сфери політичних відносин, у якій ця діяльність здійснюється, можна виокремити внутрішньополітичні та зовнішньополітичні цілі тероризму.

Внутрішньополітичними цілями можуть бути зміна суспільного ладу, політичного режиму країни; підрив демократичних перетворень або ускладнення їх проведення; дестабілізація внутрішньополітичної обстановки; підрив авторитету влади та довіри до неї населення; дезорганізація діяльності державного апарату; провокування державної влади на здійснення дій, які можуть скомпрометувати її в очах населення як жорстоку, несправедливу, авторитарну та виправдати дії терористів; зрив певних заходів органів влади і управління, наприклад, з консолідації внутрішньополітичних сил, забезпечення безпеки та порядку у районах поширення кризових і конфліктних ситуацій тощо; підрив впливу конкуруючих суспільно-політичних партій та організацій, в тому числі екстремістських; дезорганізація їхньої діяльності за допомогою організації замахів на їхніх лідерів і активістів.

Як свідчить діяльність багатьох лівих організацій Західної Європи, Латинської Америки, до їх внутрішньополітичних цілей можна віднести установки на ліквідацію „капіталістичної системи”, підготовку революційних виступів населення проти існуючого ладу, зрив воєнних приготувань НАТО тощо. Що ж стосується внутрішньополітичних цілей правих терористичних організацій, то найтиповішими з них є побудова „національних держав”, боротьба за „чистоту нації”, створення „сильної влади”, боротьба із „засиллям іноземців” тощо.

До зовнішньополітичних цілей тероризму належать зміна відносин тієї чи іншої країни з іншими державами (заради захисту незалежності, національної культури від „американського імперіалізму”, „європейської аморальної культури”, від участі у агресивних зовнішньополітичних акціях); звільнення від іноземної залежності; зрив міжнародних акцій з вирішення регіональних або міжнародних конфліктів; створення несприятливих умов для діяльності громадян та установ певної країни за кордоном; протест проти зовнішньої політики окремих держав чи блоків; підрив авторитету певних держав на міжнародній арені тощо. Наприклад, зовнішньополітичні цілі низки палестинських екстремістських організацій спрямовані на протидію політиці США та Ізраїлю на Близькому Сході та захист будь-якими засобами національно-державних інтересів арабського населення Палестини.

Крім того, цілі тероризму можна класифікувати як стратегічні і тактичні. Головним критерієм розмежування тут є масштаб і зміст терористичної діяльності. Так, типовими стратегічними цілями терористичних організацій є повалення існуючого режиму, зміна курсу урядової політики тощо. Реалізація їх є необхідною умовою досягнення кінцевих цілей програмових установок терористичних структур.

Тактичні цілі характеризують повсякденну діяльність терористичних організацій. Вони досить різні. У загальному вигляді вони спрямовані, по-перше, на досягнення проміжних, обмежених результатів для підготовки реалізації великомасштабних, стратегічних цілей. По-друге, значне місце серед тактичних цілей посідає забезпечення матеріальних і фінансових засобів для продовження діяльності організацій, проведення акцій „нагадування” про існування тієї чи іншої терористичної структури, спроби звільнення з ув’язнення однодумців тощо.

Методи тероризму як форми політичного насилля визначають те, яким чином здійснюється нав’язування волі суб’єктів терористичної діяльності решті осіб. У цілому ці методи можна згрупувати в чотири умовні блоки [6].Історично першими з’явилися методи, пов’язані з прямим фізичним завданням шкоди життю, здоров’ю та обмеженням свободи людини. Це так звані традиційні методи здійснення терористичної діяльності. До них належать зазіхання на життя і здоров’я людей, позбавлення чи обмеження їх свободи шляхом незаконного полонення, викрадення, насильницького позбавлення людей можливості зв’язатися із зовнішнім світом, утримання силою на місці перебування – у транспортному засобі, службовому приміщенні тощо.

Друга група методів передбачає вчинення руйнівного впливу на промислові підприємства, засоби життєзабезпечення населення, об’єкти енергетики, комунікації тощо. Такі методи ще недавно не мали значного поширення, проте нині використовуються у зв’язку з можливістю здійснення в такий спосіб впливу на великі маси людей та на об’єкти, зруйнування яких може викликати масштабні екологічні катастрофи. Іншими словами, якісне зростання ролі методів цієї групи у системі тероризму обумовлюється новими стратегічними установками терористичних структур – посилити залякування політичних супротивників, що, на думку терористів, має підвищити вірогідність досягнення цілей та завдань, які вони висувають.