Катастрофогенний чинник політичного насилля

Тероризм – явище в людській історії не нове. Однак особливо загострилась ця небезпека у наш час, причому практично в усіх куточках світу. Залякування кривавими акціями стало поширеним засобом боротьби між злочинними угрупованнями, незаконними збройними формуваннями і навіть між політичними партіями та державами. Особливу тривогу світової спільноти викликає та обставина, що використання (чи загроза використання) терористами засобів знищення, виготовлених на основі новітніх досягнень науки і техніки, стає справою реальною. Це робить наміри та дії терористів надзвичайно зловісними.

Тероризм став серйозною загрозою для миру і демократії. Він перетворюється на катастрофогенний чинник, від якого, без перебільшення, залежить доля людства. Відтак постає конча потреба дослідження тероризму як форми політичного насилля. Адже щоби подолати хворобу, потрібно знати її генезис.

Насилля – це навмисна дія, спрямована на нанесення людині збитків або й на її знищення [1]. Політичне ж насилля можна визначити як особливий тип дій, якими воля однієї людини чи групи людей нав’язується решті суспільства. Для цього використовуються найрізноманітніші засоби, а найчастіше – фізична сила.

Однією з поширених форм сучасного політичного насилля є тероризм. Це особливий тип дії, коли воля терористів, терористичних організацій нав’язується, як правило, представникам влади, посадовим особам за допомогою фізичного примусу чи загрози його використання. Ця воля має конкретну мету – повалення існуючого режиму, зміну курсу урядової політики, дестабілізацію становища в окремих країнах та регіонах тощо. Особливістю тероризму є, по-перше, зв’язок насилля, яке використовують терористи, з установкою на залякування об’єктів терористичних дій, і, по-друге, публічний характер його здійснення, орієнтація на широкий розголос та суспільний резонанс.

Отже, тероризм – це форма політичного насилля, спрямована на здійснення політичних цілей шляхом примусу державних органів, міжнародних та національних організацій, державних і громадських діячів, окремих громадян або їх груп до здійснення тих чи інших дій на користь терористів методом реалізації останніми загроз щодо певних осіб чи груп, а також щодо об’єктів життєзабезпечення суспільства, джерел підвищеної небезпеки для людей та оточуючого середовища [2]. Інакше кажучи, тероризм – це акти насилля або загрози насиллям з метою посіяти страх і змусити органи влади, певні організації, окремих осіб діяти у потрібному терористам напрямку або ж утримуватися від певних дій.

Структурний аналіз тероризму як форми політичного насилля передбачає розгляд основних його компонентів, сукупність яких є оболонкою цього явища і характеризує умови та причини його виникнення, а також основні тенденції розвитку.

Причинами тероризму слід вважати політичні, соціальні, економічні, релігійні, ідеологічні, націоналістичні, сепаратистські, етнографічні, психологічні, територіальні, географічні тощо явища, які можуть породжувати різні, іноді непримиренні, суперечності та конфлікти в суспільстві. Їх вирішення суб’єкти терористичної діяльності вбачають лише у насильницькому впливі на представників владної еліти чи на певні групи суспільства.

Провідними у детермінації тероризму є політичні причини. На думку П. Кабанова, основні з них такі:

• репресії з боку правлячої еліти щодо опозиційних політичних партій;

• нав’язування правлячою елітою нетрадиційних для суспільства соціально-політичних нововведень;

• загострення внутрішньополітичних конфліктів всередині самої країни;

• зіткнення політичних інтересів двох держав у певному регіоні;

• помилки уряду в національній політиці;

• цілеспрямоване розпалювання національної ворожнечі окремими людьми, групами, партіями;

• агресія щодо іншої держави та її окупація у більшості випадків призводить до збройного опору населення (партизанської боротьби), коли використовуються терористичні методи (підриви важливих об’єктів, підпали);