Кібернетичний аналіз інформаційного простору суспільства

Розглядаючи модель інформаційного простору суспільства в цілому, можна сказати, що вона проясняє інформаційну будову суспільства. Якщо будь-яку новостворювану суспільну структуру розмістити в інформаційному просторі так, щоб характер інформації, яку вона переробляє, відповідав координатним осям, то відразу буде видно, з якими суспільними структурами вона повинна мати зв’язок, звідки одержувати інформацію, які виникнуть труднощі, яку вона зустріне конкуренцію тощо.Слід зазначити, що інформація усередині кожного шару інформаційної моделі передається й опрацьовується досить швидко. Це пов’язано з технологією виробництва продукту і розподілу товарів як матеріальних, так й інтелектуальних. Наприклад, щомісячні, квартальні звіти у виробництві; річний бюджет у розподілі і т. д.

Інформація між шарами циркулює значно повільніше. Справа в тім, що при переході від шару до шару відбувається або узагальнення нагромадженого досвіду й відкидання подробиць (при рухові згори вниз, тобто від шару „активної дії” до „базового шару”), або творчий процес одержання нового знання (при рухові знизу вгору, тобто в майбутнє). В будь-якому випадку це потребує додаткових витрат часу на узгодження змісту й досягнення взаєморозуміння між різними соціальними шарами й групами суспільства, котрі мають свої групові інтереси в межах свого шару. Це часове зрушення між шарами (в теорії прогнозування воно зветься „лаг”) сягає нині в розвинених країнах 7 – 10 років (на початку минулого століття воно становило 40 – 80 років). Скоротити термін „взаєморозуміння” між шарами покликані допомогти нові інформаційні технології, але вони поки що впроваджуються тільки в шарах по горизонталі. І це природно, бо процесом творчості володіє тільки людина. Та людині в цьому процесі можуть допомогти інформаційно-аналітичні прогнозні системи, призначені для аналізу й прогнозування можливих зв’язків між шарами й оцінювання очікуваних наслідків. Є дані, що такі системи вже розроблено, з 1971 року вони функціонують у США – в Білому домі та в Пентагоні. Подібні системи були розроблені свого часу в Інституті кібернетики АН УРСР. Вони використовувалися в різних відомствах Радянського Союзу.

Для України вирішення конкретного завдання цим методом (прогнозування розвитку соціальної обстановки в Донбасі) було проведено 1993 року [3].

Однак і досі прогнозуючі системи активно не впроваджуються, почасти через методичні труднощі, почасти через недооцінку наслідків прийнятих рішень при переході інформації від шару до шару. Порівняно швидке й доступне для огляду опрацювання інформації усередині шару на тлі складностей спілкування між шарами породжує тенденцію „зациклювання” інформації усередині шару (таблиця 4) – виникають концепції розвитку „виробництва заради виконання планів, п’ятирічок” або розвитку „споживання заради споживання”, формування штучних потреб – на шкоду екології та всупереч здоровому глуздові. В результаті соціальна інформація підмінюється статистичними, звітними й фактичними даними, що мають сенс лиш у межах вузької бюрократичної процедури, що їх породжує, і які годяться тільки для обґрунтування необхідності існування цієї процедури.

Використання таких даних замість інформації для управління суспільством призводить до серйозних помилок. Наприклад, християнські моральні цінності, котрі почали розуміти як загальнолюдські, були доведені до суперечливої єдності в „правах людини” – відтак людину було поставлено над суспільством. Природно, жодна західна держава забезпечити таке положення людини не може й не хоче. В результаті – подвійна мораль, демагогія, втрата духовності, розпад інформаційної структури суспільства. Події 11 вересня 2001 року в США показали слабість духовних підвалин західного світу: то був не міжнародний тероризм, а атака духовно сильного ісламу на християнський світ, що розкладається.

Справа в тім, що західний спосіб життя й сучасне суспільство споживання покладають горизонтально розташовану інформацію про виробництво й розподіл матеріальних благ в основу життя та організації суспільства, негласно припускаючи, що саме такий спосіб життя повинен поширитися на увесь світ. Водночас більшість ісламських держав будує своє життя за законами духовних цінностей ісламу, тобто по осі еволюції (вертикально). Так виникає глибоке нерозуміння і не прийняття одне одного. Навіть однакові слова мають принципово різну значеннєву структуру – локальну, горизонтальну для західного світу і духовно-ієрархічну, вертикальну для ісламу. Таке розходження базових понять спричинятиме істотні труднощі в переговорах і зближенні доти, доки західна цивілізація не переборе духовного роз’єднання інформаційних шарів суспільства.

Варто зазначити, що держави створюють спеціальні інформаційні процедури й суспільні інститути для узгодження шарів. Наприклад, інститут президентства погоджує законодавчу й виконавчу владу, які розташовані, відповідно, в другому і третьому шарах. Фінансові установи завдяки механізмові інвестицій пов’язують економічну політику суспільства (2-ий шар) з розвитком виробництва (3-ій шар). Ідеологічні платформи партій пов’язані з 1-им шаром, а їхня парламентська діяльність – з 2-им.Особливу роль відіграє релігія. Церква (особливо державна) посідає в інформаційному просторі суспільства центральне місце (головна діагональ у кубі). Вона представлена в лівому верхньому куті в базовому шарі (таблиця 1), бере участь у центральному підрозділі середнього шару (таблиця 2) і посідає важливе місце в правому нижньому куті верхнього шару (таблиця 3), організовуючи весь побут віруючих (мораль, хрестини, вінчання, відспівування). Завдяки такому розташуванню, інститут церкви мав можливість у середні віки контролювати практично весь інформаційний простір суспільства. Здається, тільки церкві, якщо не брати до уваги стародавніх царів і диктаторів, удалося побудувати організаційну процедуру, яка поєднує всі три шари. Нині цей контроль слабкіший, оскільки церква в базовому шарі витиснута із „загальнодержавного” кута в середнє положення, пов’язане з галузями та регіонами. Та при всьому цьому вплив церкви залишається значним, хоча таке положення й призводить до роз’єднання віруючих (велика кількість сект, конфесій, внутрішні церковні чвари) і, зрештою, до бездуховності суспільства.