Держава і розвиток інститутів громадянського суспільства
Хоча в Україні прийнято закони „Про свободу совісті та релігійні організації” (1991 р.), „Про об’єднання громадян” (1992 р.), „Про благодійництво та благодійні організації” (1997 р.), „Про молодіжні та дитячі громадські організації” (1998 р.) [13], вони потребують доповнень, які б стимулювали вироблення нової організаційно-правової форми існування інститутів громадянського суспільства, котра враховувала б специфіку їх діяльності.
Провідними осередками діяльності інститутів громадянського суспільства мають стати місцеві структури, яким простіше лобіювати інтереси окремих громадян.
Становлення інститутів громадянського суспільства обумовлюється також потребами населення в реалізації професійних, аматорських і громадських інтересів. У цій сфері інститути громадянського суспільства, як свідчить досвід, діють ефективніше, аніж державні органи. Цьому сприяє властива їм гнучка система управління, здатність швидко адаптуватися до умов, що динамічно змінюються, певна незалежність від рішень державних організацій.
В Україні існує велика кількість недержавних організацій – понад 40 тисяч. Більшість з них опікується кількома видами діяльності, що дає їм змогу добре пристосовуватись до соціально-економічних умов і потреб потенційних клієнтів. Саме така багатовекторна природа дозволяє їм розширювати соціальну базу [14].
Для зацікавлення державних структур діяльністю інститутів громадянського суспільства необхідно активізувати роботу громадських організацій і визначити пріоритетні напрямки їх діяльності. Передати або частково делегувати їм окремі функції державних органів – наприклад, з питань соціальної підтримки населення, реалізації ініціатив молоді і батьків у роботі з дітьми і підлітками тощо. Для України, що переходить до ринкових відносин, важливого значення набуває функціонування інститутів громадянського суспільства насамперед у галузі соціальних, правозахисних послуг, що обумовлюється складністю соціально-економічних проблем перехідного періоду.
Однією з тенденцій трансформації суспільного життя є процес політичної модернізації. Перспективи її залежать від спроможності державного режиму визначати і вирішувати першорядні проблеми громадян. Однією з таких проблем і є формування структур громадянського суспільства. Громадянське суспільство – це простір соціальної взаємодії, що складається зі сфери особистого, різних об’єднань, суспільних рухів і публічної комунікації. Але громадянське суспільство – це і спроба об’єднати широкий спектр діяльності агентів, незалежних від держави, спрямованої на те, щоб „відсунути” державу, розширити вплив громадянського суспільства [16]. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що для подальшого розвитку інститутів громадянського суспільства в Україні необхідно:1. Законодавчо врегулювати багаторівневу систему відносин між органами державної влади та інститутами громадянського суспільства.
2. Шляхом узагальнення результатів теоретичних досліджень створити концепцію ефективної взаємодії на горизонтальному і вертикальному рівнях усіх структур громадянського суспільства з чітко зорієнтованою діяльністю та функціями усіх його інститутів.
3. Провідними осередками діяльності інститутів громадянського суспільства повинні стати місцеві структури (територіальні громади, ради, органи самоорганізації населення), яким простіше лобіювати інтереси окремих громадян.
4. Для активізації роботи громадських організацій необхідно визначити пріоритетні напрямки їх діяльності. Передати або частково делегувати їм окремі функції державних органів (особливо у соціальній сфері, спорті, культурній діяльності).
5. Забезпечити інформованість населення про діяльність інститутів громадянського суспільства з альтернативних джерел (висвітлювати в ЗМІ роль відповідних інститутів у соціальному житті громадян, для формування позитивної громадської думки проводити на телебаченні зустрічі, „круглі столи”, дискусії представників громадських організацій з представниками гілок влади).
Отже, в сучасній Україні надзвичайно актуальним залишається завдання активізації процесу політичної модернізації, в рамках якого громадянське суспільство – це не окремі інститути, які діють в країні, а колективні актори політичного процесу, що розвиваються самостійно за сприяння держави.
Література: