Виклик комунікацій і відповідь культурного поля політики

Це примушує, по-перше, замислистися над майбутнім нашої країни. По-друге, культура інформаційної епохи стає домінуючим джерелом формування політичного простору – і в національних, і в ширших соціальних межах. По-третє, вплив культури як особливого способу внутрішньої організації соціальної взаємодії на налагодження й розподіл влади набуває якісно нових масштабів. По-четверте, стимулом розвитку цих процесів стають транснаціоналізація світових і регіональних центрів політичної влади, розширення культурних зв’язків між народами і – особливо – поява нових інформаційних технологій та каналів комунікацій, які трансформують традиційні приниципи спілкування у сфері влади, форми соціалізації громадян, їх участі в політичному житті.

Насамкінець, Інтернет, як матеріальна основа інформаційного суспільства, незважаючи на всі його переваги, стає серйозною перепоною на шляху створення гармонійного і стійкого інформаційного суспільства, оскільки виникає нова нерівність, викликана наоднаковим доступом до ІКТ, інформаційним домінуванням одних країн над іншими. Тобто, нерівність виявляється по-різному: багатий інформаційний Захід і бідний Схід; більш забезпечені в інформаційному відношенні люди і менш забезпечені. Така нерівність призводить до поглиблення економічних і соціально-політичних протиріч і, тим самим, до посилення нестабільності.

Усе це висуває підвищені вимоги до компетенції державного управління, якості політичного класу й інтелектуальної еліти: це підштовхує Україну до здійснення ривка, тільки завдяки якому вона зможе виступити повноправним гравцем на світовому кону, де активно розгортаються процеси глобалізації. Інакше можемо опинитися на узбіччі світового розвитку.

Сьогоднішня реальність така: комунікації, проникаючи в політико-культурну сферу розвинених індустріальних країн і трансформуючи її, обумовлюють збагачення багатоманітності політичних зв’язків, наслідком чого стає зближення і зрощення ціннісних уявлень полікультури. Тому нинішнє покоління через сучасні комунікації не тільки відтворює фундаментальні риси політичної культури, але й, трансформуючи їх, закладає основи тих образів, символів і смислів, які належить інституціювати його нащадкам. І, як зазначає А. Чесноков, „починається формування нового широченного каналу політичної комунікації, динаміка розвитку якого може перевернути уявлення... про політичну діяльність і про традиційні інструменти політичної участі” [10, с. 65 – 66].

Внаслідок трансформації політико-культурної сфери дехто із західних вчених, а також з країн СНД, порушує питання про з’яву й утвердження „нової політичної культури” (НПК), культури „кумулятивного” соціального ефекту расових, етнонаціональних, статево-вікових, екологічних та інших політично значимих розколів, які помітно витіснили класові розшарування” [11; 12; 13; 14].

Серед ключових рис, властивих НПК, що відрізняють її від традиційних для західних демократій політичних культур, дослідники виокремлюють такі:

• трансформація традиційного політичного спектру з його розподілом на правих і лівих;

• чітке відокремлення соціальних питань від фінансово-економічних;

• збільшення значимості соціальних питань порівняно з фінансово-економічними, що зумовлено зростанням добробуту, оскільки люди, стаючи багатшими, більше уваги приділяють стилю життя й рівню комфорту, ніж традиційним економічним проблемам;

• посилення індивідуалізації в ринкових і суспільних відносинах, скептичне сприйняття традиційних програмових принципів лівих партій, таких як націоналізація, зміцнення соціальної держави тощо;

• обережне ставлення до великих централізованих бюрократичних структур національної держави;

• розвиток політики, спрямованої на розв’язання конкретних проблем, розширення участі громадян в управлінні, посилення ієрархічних політичних організацій, що свідчить, що нова політична культура протистоїть традиційним бюрократичним структурам, партіям та їх лідерам, віддаючи перевагу новим суспільним рухам, котрі підтримують прямі зв’язки з виборцями й чітко реагують на їхні потреби;

• прискорення, можливе в найбільш розвинених країнах і серед освічених, молодих і забезпечених людей [14].Такі ознаки „нової політичної культури”, яка йде на зміну „старій”, свідчать, що на Заході в межах чітко визначених демократичних традицій складається культура НПК, зумовлена впливом соціально-економічних і духовних інтересів, які, у свою чергу, зумовлені інформаційною епохою.