Виклик комунікацій і відповідь культурного поля політики
У ХХІ столітті людство зрозуміло, що новітні інформаційно-комунікативні технології (ІКТ) суттєво впливають на його життєдіяльність [1]. Вже існує ціла галузь виробництва, пов’язаного з інформацією. Це прискорило процеси глобалізації, призвело до появи нових рис у культурному розвитку, який змінює не тільки виробниче, але й духовне життя людини [2]. Нині стаємо учасниками формування тенденцій суспільної еволюції, а саме: утвердження інформаційного суспільства, потенційні можливості якого до сьогодні не цілком усвідомлені.
Американська дослідниця Ш. Вентуреллі, аналізуючи „інформаційну екосистему”, відзначає, що „інформаційне суспільство” може стати найбагатшим джерелом творчої, диверсифікаційної комунікації збагачення й демократизації, яка будь-коли єднала людство. Воно може перетворитися на перший в історії справжній засіб масової інформації і комунікації, дозволяючи кожній людині за допомогою простих у використанні приладів поширювати одночасно свої ідеї у багатотисячній аудиторії. Це джерело може стати засобом організації суспільного життя й активної участі у ньому всіх громадян [3, с. 20]. Аналогічних поглядів дотримується нині більшість дослідників процесів становлення інформаційного суспільства [4].
Інформаційно-комунікативні технології як основа інформаційного суспільства змінюють структуру соціального простору, мінімізують вплив географічних факторів на соціальні відносини. Вплив інформаційного простору на конструювання соціальних відносин так зріс, що цей процес випереджає його теоретичне осмислення. За словами Р. Даля, сьогодні „лише почали серйозно обдумувати можливості, які відкриваються ними (ІКТ – О. П.)” [3, с. 179]. Інформаційна революція, отже, висуває багато проблем соціально-політичного характеру, від розв’язання яких залежить більш чи менш безболісне утвердження інформаційного суспільства.
Автор з багатьох актуальних проблем окреслює для себе одну: трансформація політико-культурної сфери в умовах народження інформаційної епохи й формування політичної культури нового типу – так званої нової політичної культури в Україні (НПК).
Зазначимо, що останнім часом світова наукова думка активно обговорює вплив інформаційно-комунікаційних технологій на політико-культурну сферу (Т. Кларк, П. Норис, А. Дернер, Дж. Томплінсон, К. Крос, Р. Гакет, С. Патрушев, В. Межуєв, В. Пєтухов, В. Трушков, О. Соловйов, Н. Луман). Не залишились осторонь і українські дослідники. Важливі розвідки здійснили Р. Різун, В. Шкляр, О. Білоус, Ю. Пахомов, О. Зернецька, В. Гура, В. Храмов, М. Кравчук, І. Шаблінський та інші.
Об’єднує всіх авторів, по суті, спільна думка: в сучасних умовах комунікація має великий, якщо не визначальний вплив на культурний розвиток країн. Електоральні комунікації настільки активізували спілкування країн і народів, що, на думку Т. Андріанової, уже можна говорити про початок процесу становлення геокультури сучасного світу, яка „відіграє все більшу роль у стратегічній політиці держав” [6, с. 4]. Така культура, вважають дослідники, формується не тільки на стиках, але й всередині національних культур, відвойовуючи собі місце в системі духовних, політичних орієнтацій громадян конкретних країн [6, с. 4 – 6]. Відтак, „комунікації, впливаючи на культуру, стають передумовою й умовою підтримки контактів між національними культурами” [7, с. 13].
Більшість дослідників тією чи іншою мірою торкаються ще одного дуже важливого питання: впливу інформаційних технологій і каналів комунікації на традиційні принципи спілкування у сфері влади, на форми соціалізації індивідуумів, їх участь у політичному житті, і, зрештою, на формування нової політичної культури громадян епохи становлення інформаційного суспільства.
Ми вже стали свідками різкого посилення значення ІТК у політичній сфері. Комунікації змінюють якість і структуру попиту на політичному ринку, що призводить до небаченого підвищення міцності інтерактивної взаємодії елітарних та неелітарних верств [1]. Ця насиченість сприяє появі величезної кількості неформальних плебісцитарних механізмів, які вбудовують у політичний дизайн, що склався, мережові відносини, поступово стаючи чи не основним інструментом ідентифікації громадян, організації й координації їх політичної участі і, як відзначають Н. Горбатова і Л. Станкевич, у цих умовах інформаційні обміни стають базовими передумовами розвитку політичних (як і інших) відносин. „Влада і вплив” починають належати тим, хто „може створювати нові культурні коди, що використовуються суспільством для відображення реальності й вироблення усвідомлених рішень” [8, с. 58].На наших очах комунікації продукують і народжують нові смислові образи влади, виробляють нові ціннісні ієрархії, відносини, політичні норми, інститути й цілі. Вони багато в чому перетворюють політичні межі на ілюзорні, сприяють зміні взаємостосунків між громадянами і владою, досить часто підштовхують людей до форм діяльності, яка не вкладається ні в правила національної політичної системи, ні в рамки національної політичної культури [9, с. 10 – 20].
Отже, початок інформаційної епохи посилив процеси глобалізації, які суттєво вплинули на політичні, економічні, екологічні, гуманітарні та інші процеси, що відбуваються в сучасних культурах і соціумах.