Адекватність політичної еліти сучасним моделям політичного і соціально-економічного розвитку

• залежності Росії і ЄС від Білорусі (від її транзитних можливостей), які зацікавлені у стабільній ситуації в країні, територією якої до ЄС йдуть російські газ і нафта;

Унікальною для пострадянського простору є постать білоруського президента О. Лукашенка: будь-яка спроба тиску на Білорусь як з боку ЄС, так і з боку РФ дає лише один внутрішньополітичний результат - подальше зміцнення білоруського практично авторитарного режиму. Експерти визнають, що саме через О. Лукашенка ні США, ні ЄС, ні навіть Росія у взаєминах з білоруським режимом не спромоглись вийти за межі ролі статиста, змушеного приймати правила гри, встановлені білоруським президентом. Життєздатність збудованої О. Лукашенком „моделі існування” Білорусі обмежується короткотерміновою перспективою, оскільки базою цієї моделі є пільгові тарифи на російські енергоносії, які Москва (де панує, до певної міри, економічно прагматичний режим В. Путіна) буде змушена поступово підвищувати навіть для Білорусії.Щодо адекватності білоруської еліти дуже специфічній „моделі існування” країни, зазначимо, що, на відміну від Росії (яка на початку 1990-х років „пестила” олігархічний капітал) чи України (де великий капітал формувався також на початку 1990-х через доступ до реекспорту російських енергоносіїв), національна білоруська бізнес-еліта дуже слабка (у зв’язку з нерозвиненістю ринкових взаємин). А та, що є, робить свій бізнес через демпінгові ціни на енергоносії, а, відповідно, й підтримує режим О. Лукашенка, який пролонгує їй цінові пільги. Крім того, переважна більшість білоруської еліти (з історичних причин, окреслених вище), на відміну від російської та української еліти, не переймається пошуком власної ідентичності, що також спрощує їй співпрацю з росіянами, яка лежить в основі створеної О. Лукашенком „моделі існування” країни.

Бімодельність сучасної України

Дещо складнішою є ситуація з „моделями існування” та „модернізаційними моделями” в Україні.

Результати президентських виборів 2004 року і парламентських виборів 2006 року засвідчили чітку біполярність України, яка, у свою чергу, обумовлює бімодельність модернізаційних схем, котрі почали активно формуватися з приходом до влади В. Ющенка. Біполярність українського соціуму (обумовлена історично, економічно, світоглядно) щодо визначення стратегії майбутнього розвитку країни - ось головна перешкода, на думку частини експертів, на шляху формування єдиної модернізаційної концепції України.

Щодо „моделі існування” (як тимчасової форми існування країни), то їх теж принаймні дві (беремо біполярні версії). Наприклад, геополітичний аспект цієї моделі - пошук власної ідентичності із орієнтацією або на західні цінності, або на євразійський простір. Політичний аспект: або парламентсько-президентська республіка (більш наближений до європейських політичних традицій політичний формат устрою країни) як форма владного компромісу і остаточної легалізації політичного впливу найпотужніших українських фінансово-промислових груп, або президентська республіка, де єдиним впливовим центром влади залишається президент, що виконує функції третейського судді щодо інших фігурантів політикуму. Адміністративний аспект: або зростання впливу держави на соціально-економічні процеси в країні, або включення винятково ринкових регуляторів економічного життя, де держава виконує функції „нічного сторожа”. Економічні пріоритети: або експортно орієнтована сировинна економіка, або прагнення розвивати сучасну, конкурентоспроможну інноваційну економіку.

Безперечно, сучасні еліти, діючи як політичні актори, виконують політичні ролі і прагнуть відповідати (бути адекватними) діючим в Україні біполярним ситуаційним моделям розвитку країни, які є зрозумілими (бо здаються автентичними) певним частинам українського населення. Цілком зрозуміло, що біваріантність (яка вже стає частиною сучасної політичної практики; для прикладу можна розглянути ситуацію щодо мовного питання на Сході України, яка склалась на весну 2006 року), брак навіть тактичної (йдеться не про стратегію) моделі розвитку, яка б консолідувала суспільство, суттєво гальмують подальший розвиток України; складається враження, що ситуація стає некерованою, а тому не може відповідати стратегічним інтересам держави.

Специфічність сучасного моменту полягає в тому, що українська еліта набагато менше біполярна, ніж в цілому українське суспільство. І це також обумовлено цілим комплексом об’єктивних (економічних і політичних) обставин, самим процесом формування нової української еліти.

Отже, місія сучасної української еліти полягає у виробленні консолідаційної моделі стратегічного розвитку країни. І саме вироблення і реалізація такої модернізаційної схеми стане доказом адекватності еліти сучасним викликам, які постають перед Україною.

Література: