Адекватність політичної еліти сучасним моделям політичного і соціально-економічного розвитку

Така „стабілізаційна модель”, на нашу думку, є досить комфортною формою існування соціуму. Найбільш комфортно мають себе відчувати еліти, оскільки в її (моделі) підгрунтя покладено своєрідний пакт про ненапад, укладений між владою та елітами.Наскільки така стабілізація адекватна геополітичним викликам, з якими живе сучасна Росія, а, відповідно, не може їх ігнорувати - це питання жвавого політичного і політологічного дискурсу в самій Росії. Значна кількість російських дослідників наголошує на тому, що „державний капіталізм” в умовах „закритої гегемонії” (домінування одної елітної групи при формуванні державної політики) не сприятиме саморозвитку, інноваційним пошукам, а, відповідно, приречений на стагнацію. Найбільш радикальні експерти, аналізуючи майбутнє Росії в умовах „державного капіталізму” навіть вводять термін „периферійний капіталізм”.

Визначальну роль у пошуку моделі розвитку країни, на нашу думку, має відігравати еліта, яка аналізує цілий комплекс можливих варіантів подальшого розвитку, обирає найефективніший (з точки зору державних і суспільних інтересів) сценарій та здійснює його провайдерство на рівні державної політики. З цієї точки зору, не можемо стверджувати, що „стабілізаційна модель”, яка реалізується в сучасній Росії, відповідає стратегічним інтересам країни, а російська еліта виконує свою історичну місію щодо формування стратегії, посідаючи конформістську позицію з цілої низки питань, що визначають майбутнє країни. Втім, змушені визнати повну відповідність російської еліти сучасному алгоритму політичного та соціально-економічного розвитку РФ, більше того -зафіксувати, що саме еліта була одним з політичних акторів, які формували саме таку „модель існування” держави.

„Закрита країна” як модель ситуаційного розвитку Білорусі

Високий рівень підтримки білорусами президента О. Лукашенка, легалізований на президентських і парламентських виборах, що відбувались у 1995 - 2005 роках, також свідчить про існування в країні певної консолідуючої „моделі існування”. На нашу думку, головними характеристиками цієї моделі є:

• чітко визначена геополітична орієнтація Білорусії в якості частини Євразійського просту;

• авторитарна політична система, де єдиним впливовим центром влади є президент, хоча діє конституція, що передбачає розподіл влади;

• блокування ринкових реформ, практично повна заборона приватизації, певна закритість країни для іноземних інвестицій (закритість економіки - одна з умов підтримки життєдіяльності режиму О. Лукашенка);

• високий рівень соціальних гарантій (також одна з умов підтримки життєдіяльності режиму О. Лукашенка);

• одержання дешевих сировинних ресурсів від РФ (також одна з умов підтримки життєдіяльності режиму Лукашенка);

• „білорусизація” влади.

Специфічність сучасного алгоритму розвитку Білорусі сформувалась в результаті:

• впливу на Білорусь європейських політичних та культурних традицій.

Нагадаємо, що Білорусь лише 1796 року, в результаті поділу Польщі, була приєднана до Російської імперії, а до цього перебувала під пануванням Польщі та Литви. Втім, на відміну від, наприклад, України, Білорусь практично завжди повністю (з територіальної точки зору) входила до складу тієї чи іншої держави, що не призвело до розколу країни між Сходом і Заходом, між католицизмом і православ’ям, між імперією Габсбургів та імперією Романових. Нема у білорусів бази для протиріч між пошуком ідентичності та збереженням національної єдності;

• асиметричної залежності білоруської економіки від економіки Росії. Справа в тім, що за радянських часів економіка республіки була завершальним циклом виробництва союзного значення, який залежав від Росії і в питаннях постачання сировини, і в питаннях ринків збуту. В орієнтованому на Росію виробництві працювало 60 % населення країни. В результаті боротьби гору взяла тенденція економічна (залежність Білорусі від російських ринків і російських енергоносіїв), що й домінувала при формуванні сучасної моделі існування білорусів;