Інститути громадянського суспільства і формування ідеології модернізації в Україні
Однією із складових політичного розвитку в Україні є новий етап модернізації суспільства, пов’язаний з процесом зміни громадської свідомості. Більшість громадян зміцнилася в думці, що народ повинен мати вирішальний голос у прийнятті важливих політичних рішень на державному рівні. Цей процес складний і суперечливий, оскільки ще не сформувалися надійні механізми практичної реалізації громадянських прав і свобод.
Громадянське суспільство – це система інститутів, які діють самостійно, без втручання держави. Їх завдання полягає в забезпеченні умов для реалізації інтересів і потреб як окремої особи, так і всіх членів суспільства.
Інститути громадянського суспільства формуються поступово. Як цілісний механізм, воно виникає на певному етапі історичного розвитку. Основними передумовами процесу формування громадянського суспільства є: індивід, який має фундаментальні громадянські права і свободи; існування вільних від прямого державного втручання „зон”, необхідних для створення інститутів громадянського суспільства; формалізована законність, свобода підприємництва, публічність, наявність у суспільстві прагнення злагоди, толерантності, взаємоповаги, які мають стати основою мотивації поведінки як окремого індивіда, так і суспільства в цілому.
На сучасному етапі політичного розвитку України формування інститутів громадянського суспільства відбувається у рамках процесу модернізації, тобто комплексу соціальних, економічних, політичних, культурних, інтелектуальних трансформацій. Важливими факторами модернізації в економіці є розширення індустріальних технологій, які базуються на використанні капіталу і наукового знання, широкому освоєнні природних ресурсів, розширенні вторинного (переробка, торгівля) та третинного (послуги) секторів господарства, розвиток ринкових відносин. У соціальній сфері – послаблення застарілих типів соціальності та розширення сфери нових цілераціональних зв’язків, заснованих на професійних чи ринкових критеріях, що супроводжується зростанням майнової диференціації, розподілом діяльності на виробничу, політичну і суспільну. В культурній сфері – диференціація духовних систем і ціннісних орієнтацій, секуляризація й плюралізація громадянської свідомості та освіти, розвиток національної культури, різноманіття ідеологічних течій, свобода засобів масової інформації тощо.
В цілому в панорамі складних і суперечливих трансформаційних процесів в Україні чітко простежуються дві основні тенденції: традиціоналізм і модернізм. Кожна з них створює специфічні „коридори” можливостей для розвитку громадянського суспільства [1].
Основними джерелами традиціоналістської тенденції є особливості історичного розвитку, соціокультурні чинники, що виражаються через масові стереотипи мислення. Під їх впливом у суспільстві інституціоналізуються структури і механізми, що закріплюють доіндустріальні форми соціальних відносин. Основними характеристиками цієї тенденції можна вважати поєднання таких компонентів, як закритість соціальної і політичної стратифікації, слабка мобільність соціуму, механічне сприйняття сучасних політичних цінностей і норм при фактичному домінуванні традиційної політичної культури, схильність громадян до неформалізованих методів політичної активності, а також тяжіння державних органів до політики адміністративно-патримоніального типу тощо.
Поряд з традиціоналізмом спостерігається й тенденція модернізму. Комплекс пов’язаних з нею перетворень так чи інакше сприяє становленню інститутів громадянського суспільства, що вимагає розв’язання завдань політичної модернізації, основними характеристиками якої є ідеологічний плюралізм, засвоєння масовою свідомістю норм демократії, створення диференційованої політичної структури з високою спеціалізацією ролей та інститутів; територіальне та функціональне розширення сфери центрального законодавства, адміністрації і політичної активності; постійне розширення включеності в політичне життя соціальних груп та груп інтересів; поява і швидке зростання раціональної бюрократії; послаблення традиційних еліт та їх легітимізація; заміна традиційних еліт модернізаторськими тощо.
Зрозуміло, що політичний процес, політична дія потребують ідеологічного забезпечення. Влада, суспільство в цілому постають перед необхідністю пошуку парадигми, що включає в себе стратегію та ідеологію економічного і політичного розвитку. Актуальною постає необхідність виробити певну концептуальну систему, яка має бути не тільки покладена в основу вироблення політичного курсу, а й сприйнята більшістю населення, що унеможливить суперечності процесу державотворення.Важливим напрямом дій нової політичної еліти стає вироблення ідеології модернізації, оформлення доктрини, за допомогою якої сформується ідейний взаємозв’язок „верхів” і „низів”, що стане джерелом суспільної згоди, активізатором суспільної волі, мотивом утвердження суспільних цінностей, обумовить своєрідну „революцію свідомості”. Ідеологія модернізації має бути прагматичною, раціональною, конструктивною, інтегративною і спиратися на досягнення світової суспільної думки, на духовні й культурні традиції, зокрема – національні, і водночас забезпечувати зміни попередніх ідеологічних парадигм.