Ідеологія як критерій класифікації політичних партій

Виникнення багатопартійності в Україні змусило політологів вдатися до вивчення їх статутів, програм, інших документів та спробувати їх класифікувати. До серпня 1991 року це був лінійно-бінарний поділ „комуністи – антикомуністи; праві – ліві; комуністи – демократи; формали – неформали”. На початку становлення багатопартійності дослідники вивчали лише статутні та програмні документи.

Пізніше науковці почали не лише ґрунтовно опрацьовувати програмні і статутні матеріали, але й пропонувати поділ партій за тими чи іншими ознаками. Докладний аналіз, відповідно до різних систем класифікаційних ознак, дав А. Білоус [16]. Запропонований ним графічний принцип розміщення партій у різних системах координат є найбільш демонстративним. З часом виникла можливість вивчати діяльність партій не лише на загальнонаціональному, але й на регіональному рівнях.

Збільшення кількості партій та зростання їх ролі у політичному процесі змусило дослідників детально аналізувати не лише статутні документи, але й виступи активістів, практичну діяльність партій та їх парламентських фракцій, партійну пресу, обставини виникнення партій. Всередині партій виникла потреба теоретично висвітлювати її ідеологічні засади та порівнювати їх з іншими.

Підґрунтям майже всіх класифікацій партій у сучасній Україні є ідеологічний принцип. Це й не дивно, адже партії розвиваються згідно з загальносвітовими традиціями, базові ознаки їх ідеологічних засад аналогічні традиційним, а тому до них правомірно застосувати загальноприйняті назви, з однією умовою – до консервативної ідеології в Україні прийнято застосувати термін „націоналізм”. Тому ідеологічні засади діяльності партій можуть бути їх базовою характеристикою та основою для прогнозування їх діяльності.

Слід зазначити, що поділ на лівих і правих за ідеологічним принципом у тому вигляді, в якому він використовується при аналізі європейських політичних систем, в українських умовах є досить умовним. Так, у країнах західної демократії лівими вважаються партії, які у своїх програмах захищають інтереси малозабезпечених верств населення та орієнтуються на формування централізованої або контрольованої державою економіки. Зазвичай вони наполягають на скасуванні або обмеженні приватної власності, на значній концентрації податків у бюджеті та їх централізованому розподілі.

Центристські партії захищають інтереси середнього класу, тобто людей, які мають досить високу заробітну платню: вчителі, лікарі, науковці, працівники високої кваліфікації тощо. У своїх програмах ці партії обстоюють розвиток ринкової економіки в гармонійному поєднанні з вирішенням соціальних проблем, державним сприянням розвитку освіти, охорони здоров’я, фізичної культури і спорту, гарантованим пенсійним забезпеченням, підтримують помірне оподаткування.Праві партії за рубежем захищають інтереси великого капіталу. Вони орієнтуються на жорстку ринкову економіку, виступають за згортання державного втручання в економіку, обмеження державного фінансування соціальних програм.

В Україні хоча суб’єкти виборчих перегонів як „ліві – праві” теж визначаються за вищевказаними ознаками, але в свідомості нашого виборця позиціонування за цим поділом проходить, в першу чергу, згідно не з економічним аспектом, а національно-демократичним і зовнішньополітичним. Тобто, українські праві виступають за рух України до західноєвропейської спільноти (ЄС, НАТО), підтримку української мови, народних звичаїв і традицій. Ліві прагнуть ширшого інтегрування України з державами пострадянського простору, передусім з Росією, вирізняються значно меншою спрямованістю на підтримку духовно-культурної спадщини українського народу – аж до надання російській мові статусу державної. Крім того, варто звернути увагу ще на такий парадокс: хоча в Україні, згідно з офіційною статистикою, фактично не існує середнього класу, із 125 партій, зареєстрованих міністерством юстиції напередодні виборів 2006 року, більша частина визначає себе захисницями інтересів середнього класу.

Отже, для сучасного політичного спектра України характерна ідейно-політична невизначеність, яка посилюється частою невідповідністю назв і програмових положень партій та їх реальній тактиці і стратегії. Таку амбівалентність можна подолати посиленням позицій політичного центризму, таких, зокрема, його основоположних ідей, як народна демократія і консерватизм (український традиціоналізм), що дає змогу державі ідентифікуватися з перспективою віднайдення відповідей на виклики, ризики і небезпеки новітньої доби. Саме тому подальші розвідки у цьому напрямі є актуальними у теоретико-методологічному і практичному плані.

Література:

1. Смелзер Н. Социология. – М.: Институт практической психологии, 1994. – 426 с.