Українсько-румунський діалог: без права на помилку

3. Позитивна динаміка у розвитку українсько-румунських відносин час від часу втрачалася. Ініціатива формування клімату переходила до політичних сил, не налаштованих на нормалізацію відносин. В результаті цього політична воля, необхідна для прийняття рішень, спрямованих на подолання проблем, нерідко ставала заручником негативних стереотипів.

4. Визначальну роль у досягненні двосторонніх угод відігравали переважно зовнішні, а не внутрішні чинники, що призводило до деформації розуміння суспільством укладених угод, сприйняття їх як вимушених. Попередній діалог не був позбавлений практики штучного „консервування” проблеми задля очікуваннях ситуаційних дивідендів від геостратегічних проектів майбутнього.

5. Недостатня інформаційна відкритість власних проектів, результатів промислової діяльності у районах перетину економічних інтересів призводила до нагнітання підозри, формування джерел напруги і нестабільності в регіоні. Кожне таке загострення все більше розділяло Україну і Румунію, щоразу перетворювалось на складну для подолання політичну прірву. Щоразу небезпечно збільшувалась асиметрія в розумінні одне одного, в підходах до розв’язання проблем.

6. Можливості неурядових організацій фактично не використовувались, співпраця між науковими, аналітичними інституціями була декларативною.

Політичне потепління, яке спостерігається останнім часом, дає підстави для втішних прогнозів Але для того, щоб синхронізувати швидкість налагодження партнерства на рівні керівників держав та суспільства, варто замислитися над наступними заходами.

Кожна з країн повинна не тільки декларувати готовність до стратегічного партнерства, але й реалізовувати взяті зобов’язання, доводити свою готовність та здатність керуватися цінностями і принципами євроатлантичних організацій, повноправними членами яких вони хочуть стати. У обох країн однакові вектори зовнішньої політики, але з об’єктивних та суб’єктивних причин швидкість інтеграційних процесів різна. Зрештою, їх несхильність досягати компромісу шкодить іміджу і України, і Румунії. Чи можна розраховувати на повагу європейської спільноти, якщо обидві країни намагатимуться приєднатися до неї з багажем чвар і суперечок?

Українсько-румунські стосунки потребують переосмислення, наповнення новим змістом. Умовно цей процес можна назвати виробленням нової політики стосовно старих сусідів. Успіх тут не в останню чергу визначатиметься доланням негативних стереотипів на рівні різних верств суспільства. Досить риторичним видається запитання: якою кількістю вимірюються позитивні публікації в румунських ЗМІ щодо України? Десятками, одиницями? У свою чергу, в Україні вакуум інформації заповнювався лише з нагоди чергового приступу конфронтації. Відтак епістолярна дуель між Києвом і Бухарестом заклала систему культивації негативного образу кожної із сторін. Для виправлення ситуації конче необхідно протиставити негативним стереотипам позитивні імпульси, запровадити динаміку пропагування, поширення та примноження чинників, які об’єднують народи. У цьому контексті важливо, щоб взаємне пізнавання та спілкування справді було взаємним. Для цього доцільно розвивати культурне співробітництво, яке не має зводитися лиш до офіційних обмінів делегаціями і фестивалів. Йдеться про спілкування, яке починається з низів.

Очевидно, в майбутньому необхідно буде реалізувати конкретні проекти співпраці між аналітичними центрами, урядовими організаціями, які б визначали спільні позиції, спільно здійснювали моніторинги, оприлюднювали їх результати. До таких проектів слід залучати неурядові організації, які б могли створювати спільні комісії з найболючіших питань двосторонніх відносин. Інформаційна, організаційна та фінансова підтримка з боку ЄС дозволить підвищити формат і результативність цих заходів.

Можливо, варто подумати і над тим, щоб надавати шпальти вітчизняних газет для представників наукових кіл іншої сторони, створювати спільні молодіжні організації тощо.Безумовно, було б самообманом приховувати, що між країнами і в подальшому зберігатиметься певний рівень конкуренції, особливо щодо економічних проектів у гирлі Дунаю та в басейні Чорного моря. Це подразник, який безпосередньо позначатиметься на атмосфері взаємовідносин. Але все залежатиме від того, наскільки країни готові дотримуватися чесних правил гри як в економіці, так і в політиці, особливо на тлі складних процесів, політичних трансформацій, які відбуваються в обох країнах. Щодо українців, то ми повинні бути переконані, що за будь-якої ситуації ніхто не повертатиметься до проблем двосторонніх відносин, які вже знайшли своє вирішення в укладених угодах.

Важливо зрозуміти, що доти, доки сприйняття пересічними громадянами країн укладених українсько-румунських угод буде перебувати в царині „історичних” жертв, „поступок” надії, плани на поліпшення стосунків не будуть реалізовані, а наша діяльність скоріше нагадуватиме перефарбування фасаду. Це визначає ту відповідальність, яка покладається на ЗМІ, недержавні організації, які могли б поглиблювати фарватер народної дипломатії.