Українсько-румунський діалог: без права на помилку

У аналітиків з’явились усі підстави говорити про певний прорив у всьому форматі проблематики двосторонніх відносин. Зокрема, сторони погодилися відновити переговори щодо делімітації континентального шельфу і виключних економічних зон. Більше того, Румунія пообіцяла відкликати свій позов до Міжнародного суду в Гаазі. На прес-конференції румунський президент підтвердив, що під час переговорів з В. Ющенком було знайдено „новий вихід із цього питання”. Він зазначив, що, оскільки зазначену проблему неможливо вирішити в Міжнародному суді до кінця 2005 року, то сторони розраховують впоратися з нею на той час власними зусиллями. „Створення комісії на рівні президентів із трьома підкомісіями саме й випробовує нашу здатність на рівні двох держав вирішити всі наявні спірні питання таким чином, а не в якихось міжнародних судових інстанціях”, – заявив Т. Басеску.

Що стосується каналу Дунай — Чорне море, то Україна і Румунія планують протягом кількох тижнів створити комітет на рівні міністрів транспорту, заступників міністрів закордонних справ, інших фахівців, які вирішуватимуть цю проблему. За словами В. Ющенка, „професіонали мають сісти за стіл переговорів, вийти на механізм врегулювання цієї проблеми і за кілька днів запропонувати свої ініціативи президентам”.

Президенти підтвердили також бажання своїх країн суворо дотримуватися прав людини. У політичній декларації у зв’язку з цим наголошується на необхідності забезпечити належні умови життя української громади в Румунії та румунської в Україні. Під час бесіди української делегації з прем’єр-міністром Румунії Келіном Попеску-Теричану співрозмовники знову звернулися до теми співробітництва української та румунської громад. В. Ющенко наголосив на необхідності відкриття культурних центрів в Україні та Румунії. „Спільними зусиллями ми можемо зробити для двох громад важливу справу”, – сказав Президент України. Він заявив, що Україна готова виділити з державного бюджету кошти на підтримку подібних проектів і зауважив, що сподівається на відповідні кроки з румунської сторони. Румунський прем’єр підтримав ініціативу українського Президента. За його словами, національні меншини, навіть тривалий час перебуваючи на території іншої країни, мають зберігати свою ідентичність.

Обговорювалися також проблеми прикордонної співпраці, співробітництва в газовій сфері, можливості лібералізації візового режиму, зокрема, збільшення терміну дії багаторазових віз. Велику увагу приділялося долі румунських інвестицій, свого часу вкладених у Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат окислених руд. Для розв’язання цієї проблеми сторони домовилися ініціювати зустріч на рівні міністерств економіки із залученням представників міністерства промислової політики. В. Ющенко заявив, що „в цьому питанні слід вийти на таку формулу, аби жодна зі сторін не постраждала”. „Мудрість і бажання сторін вирішити будь-яке складне питання – гарантія успіху”, – сказав Президент України.

Підбиваючи підсумки свого візиту, В. Ющенко зазначив: „Я приїхав, щоб подати руку Президентові Траяну Бесеску, румунській владі, румунським політичним силам. Тепер можу засвідчити, що моя рука не зависла в повітрі” [2].

Очевидно, що для утримання позитивної динаміки, котра з’явилась останнім часом у відносинах між двома країнами, необхідно зробити правильні висновки з попередніх прорахунків, аби не припуститися їх у майбутньому. Адже хоча попередній етап взаємодії також не обходився без діалогу на найвищому рівні, помітних успіхів у вирішенні проблемних питань не спостерігалося. Для прикладу, ще 1997 року було досягнуто домовленості вирішити питання делімітації морських просторів за два роки, але справа не зрушила з мертвої точки аж до початку 2005 року.

На думку автора, перешкодою для реалізації укладених угод і домовленостей були такі чинники:

1. Тональність у відносинах весь час задавала одна сторона – румунська. На жаль, ця тональність, особливо на початковому етапі, у багатьох випадках визначалась виключно власним баченням проблематики. Варіанти компромісів, що пропонувалися, не завжди вибудовувалися в межах чинного міжнародного права, а скоріш у площині „зведення історичних рахунків”. Це, у свою чергу, зумовлювало глуху оборону Києва, підозрілість до румунської дипломатії.2. Українсько-румунський політичний діалог спирався лише на зусилля президентів країн в межах регіонального співробітництва. Він не збагачувався співпрацею на рівні урядів, міністерств, парламентарів, політичних партій. Показово, що лише в січні 2002 року, вперше за увесь час новітніх українсько-румунських відносин, було здійснено офіційний візит глави українського уряду до Бухареста. В його рамках відбулося лише друге засідання міжурядової українсько-румунської консультативної ради з питань торговельно-економічного співробітництва (після п’ятирічної перерви), а також перший бізнес-форум ділових людей України і Румунії [3]. Цей список „активності” можна продовжити.