Традиції українського ринку влади

Звертає на себе увагу той факт, що представники державної влади і місцевого самоврядування усіх рівнів були виборними і звітували перед своїми виборцями.

Таким чином, у період, що розглядається, продовжували розширюватися й зміцнюватися демократичні традиції українського народу, формувалися елементи політичного ринку влади. В «Історії запорозьких козаків» Д. Яворницький докладно описує порядок проведення військових, курінних і паланочних рад, що були вищими адміністративними, законодавчими і судовими органами [7]. Аналіз цього джерела показує, що, незважаючи на удавану стихійність виборів козацької старшини, існували команди «піарщиків», які могли сформувати думку козацької ради і забезпечити обрання певної особи на адміністративну посаду.

Особливо чітко простежується робота з організації суспільної думки, коли йшлося не про вибір військової старшини, а про інші питання, наприклад, походи проти ворогів. У цьому випадку козацька рада розділялася на два кола (дві партії): чернь і старшина, заможні козаки. Якщо чернь рішуче відмовлялася від пропозиції, то партія заможних з нею спочатку начебто погоджувалася. Однак у той же вечір починався процес, який можна назвати якщо й не політичним маркетингом, то, напевне, «політичним торгом» з використанням досить ефективних агітаційно-політичних технологій. Представники партії, що програла, оперативно проводили «антирекламну кампанію» проти прийнятого рішення. Робота велася індивідуально, по куренях. Посол країни, що просила козаків про допомогу, обіцяв винагороди. Козацька старшина, що клопотала про тем ж саме, починала умовляти козацьку раду погодитися на принадні та вигідні умови, «щоб не піддатися загальній ганьбі й осміянню за відмову в похвальному підприємстві проти ворогів Христової віри». Якщо рада стояла на своєму, тоді кошовий отаман виходив з «кола», повідомляючи, що не бажає залишатися ватагом людей, які не дорожать військовою честю, козацькою славою та добрим ім’ям. Г. Почепцов справедливо бачить у цих перипетіях елементарні методи політичного торгу, «маркетинговий хід», відомий ще з античних часів [8].

Уся ця кампанія тривала доти, доки посол не приймав всі умови козаків та нагороджував їх, як правило, авансом у кілька тисяч золотих, котрі після прилюдного перерахування переходили до військової скарбниці.

Отже, приймалося рішення, протилежне попередньому.

Таким чином козацька старшина досягала своєї мети, застосовуючи такі, якщо використовувати сучасну термінологію, стратегії паблик рилейшнз, як посилання на авторитет неформальних лідерів, розробку повідомлень з урахуванням схильності „електорату” до рішення «за» чи «проти», ритуальну театралізованість дії.

До професіоналів високого класу, що володіли талантом формувати суспільну думку на користь своєї ідеї, варто віднести Б. Хмельницького. Він, можна сказати, інтуїтивно використовував принципи і методи, властиві сучасній усній комунікації, які передбачають для підвищення сили впливу слова використання динамічного живого спілкування. Сучасні політтехнологи добре знають, що сприйняття яскравої промови в юрбі різко підвищує ефективність звернення, оскільки люди, що стоять пліч-о-пліч, приходять у збуджений стан, швидше солідаризуються з промовцем.Як відомо, демократизм українства різко контрастував абсолютистській традиції Московської держави. Про це переконливо писав М. Грушевський: «Непорозуміння виникали на перших же порах, коли конституційні звички українського населення зіштовхувалися із самодержавними принципами Москви» [9]. Відомо, коли козацька старшина, поступившись вимозі московського уряду, складала присягу російському самодержцеві і забажала, щоб і він присягнув у відповідь, то одержала відмову. Бояри мотивували це тим, що російський цар-самодержець не зв’язує себе присягою з своїми підданцями. Така заява викликала в українців велике здивування, бо це ніяк не в’язалося в їхній уяві про демократичний характер міждержавних відносин.

Б. Хмельницький дуже швидко відчув протилежну політико-ментальну установку нового сюзерена і став шукати інших союзників, готувати нові геополітичні комбінації, внаслідок яких міг би розраховувати на підтримку в боротьбі і проти Польщі, і проти Росії. Однак планам великого гетьмана не судилося реалізуватися – 1657 року він помер.

У контексті історико-політологічного підходу до аналізу проблеми варто згадати про ще одну подію, що свідчить про високий рівень демократизму української політичної еліти. Мова про конституцію П. Орлика – «Пакти і Конституція прав і вільностей Запорозького Війська» (1710 рік). Вона виходила з визнання природних прав народу і проголошувала незалежність Війська Запорозького, соборність українських земель, передавала вищу законодавчу владу своєрідному парламентові – військовій козацькій раді. У Конституції чітко проглядалися положення про три гілки влади, що взаємно врівноважували одна одну, що є однією з найважливіших умов демократичного устрою суспільства.