Співпраця України та Європейського Союзу в галузі освіти і науки

Наслідки усього цього вимагають від нового керівництва країни рішучих кроків для виправлення становища. Адже за останні роки загальний рівень підтримки євроінтеграційних прагнень Києва в цілому по країні знизився хоч і не набагато, але став меншим 50 % [14]. І, що головне, навіяні цієї пропагандою суспільні настрої найбільше проявилися у східних і південних областях, стимулюючи консервацію регіональних, власне радянських особливостей політичної свідомості громадян, які набули драматичного значення під час листопадово-грудневих подій 2004 року.

Зважаючи на те, що переважна частина української політичної та інтелектуальної еліти є „двигуном” реалізації євроінтеграційних прагнень України, важливою стає проблема інформаційної і просвітницької роботи з широкими верствами населення. Очевидно, що це завдання, передусім, української держави, її нового політичного керівництва. Але допомога з боку ЄС була б неоціненно важливою. Найкращим форматом такої співпраці може бути широке запровадження не лише в Києві, але й в усіх регіональних центрах, програм „Європейські студії” зі створенням у класичних університетах – регіональних центрах освіти та науки відповідних Центрів.Спроба започаткувати таку програму на загальнонаціональному рівні спостерігалася у 2000 – 2001 роках. Спонсором цього пілотного проекту був Дж. Сорос. У рамках підтриманого ним „Мегапроекту” було створено Центри європейських студій в Одеському, Львівському, Чернівецькому, Запорізькому та Волинському університетах. Та не встигли вони розпочати свою ретельно сплановану діяльність (насамперед, дослідницьку, викладацьку та просвітницьку), як фонд „Відродження” (фундація Дж. Сороса в Україні) припинив підтримку проекту. Інтрига полягала в тому, що не було жодних письмових пояснень мотивів цього кроку.

Отже, лишається актуальною потреба повернутися до реалізації проекту „Європейських студій” у загальнонаціональному масштабі. Новий уряд, нова влада в Україні ще не в змозі, навіть при щирому бажанні, взяти на себе всі видатки, пов’язані з втіленням його у життя. Ось чому слід звертатися до наших колег і партнерів з ЄС, зокрема – до чільних представників Єврокомісії, керівників країн ЄС з пропозицією підтримати цю ініціативу і надати певну фінансову, організаційну і методичну підтримку розробці та здійсненню національної програми європейських студій в Україні. Без сумніву, її успіх дасть позитивні політичні наслідки, стане важливим чинником входження української системи освіти і гуманітарної науки в загальноєвропейський науковий та освітній простір.

Висновки

Відзначаючи всю важливість технічної, фінансової, організаційно-методичної та іншої допомоги, наданої ЄС, його країнами-членами Україні за останні роки в модернізації системи освіти і науки, треба підкреслити, що потенціал цієї співпраці все ще не реалізований у повній мірі і потребує подальшої актуалізації.

Сподіваємося, що допомога українській науці та освіті з боку ЄС не зупиниться лиш на входженні національних наукових інституцій та окремих дослідників у європейський дослідницький простір, а ставитиме масштабніші завдання: сприяти поетапній інтеграції освітньої, а потім і всієї гуманітарної сфери України в загальноєвропейський освітній та цивілізаційно-культурний простір.

Послідовне збільшення підтримки євроінтеграційному компоненту української освіти і науки відповідає як стратегічним цілям української держави та суспільства щодо повної інтеграції до ЄС, так і ідеалам ЄС, його прагненню створити єдиний економічний, політичний та ціннісний простір у новій Європі.

Необхідно спільними зусиллями долати бюрократичні, зокрема, візові та інші перешкоди, на шляху дво- і багатосторонньої співпраці українських вчених і освітян із західноєвропейськими колегами, використовуючи досвід країн – нових членів ЄС.

Нарешті, з боку ЄС має бути приділена увага подоланню, або, принаймні, суттєвому зменшенню фінансової асиметричності розподілу бюджетів окремих проектів між західними та українськими партнерами з тим, аби при їх реалізації сторони працювали на справді рівних засадах.

Окрему увагу доречно звернути на регіональний аспект виконання програм наукової та освітянської співпраці, ширше залучати до них не лише державні установи освіти і науки, але й недержавні, зокрема – регіональні аналітичні центри, сформовані в останнє десятиріччя. Увага до регіональної географії підтримки з боку ЄС та окремих його країн-учасниць, зацікавлених у партнерстві з Україною в царині наукових досліджень та освітянської діяльності, дозволить максимально ефективно залучати регіональний потенціал української науки і освіти до такої співпраці.