Релігійний фактор у політичному просторі США

Проблема регулювання законодавчих та практичних основ партнерства влади, суспільства і релігійних організацій віддавна породжує дискусії як у суспільстві, так і в наукових колах. Часто причиною цього в нашій країні, зокрема, стає різне тлумачення принципу відокремлення Церкви від держави, закладеного в Конституції України. Чимало фахівців трактують його як необхідність тримати релігію у стінах храмів, не допускати Церкву до участі в активному громадському житті. Захисники такої позиції іноді посилаються на досвід таких країн, як Франція і США. Проте ознайомлення з традиціями легітимізації актуальної політики в США спростовує таке трактування.

„США перестали бути лише нацією. Тепер це – релігія”. Така теза міститься в статті Дж. Монбіота „Америка – це релігія”, надрукованій в британській газеті „The Guardian” [1]. Релігійні мотивації, якими все більше пронизується політика адміністрації Дж. Буша-молодшого, викликають пильний інтерес аналітиків на обох берегах Атлантики, підігрівають дискусії щодо місця і ролі релігії в сучасному демократичному суспільстві.

Сполучені Штати країна, безумовно, не ідеальна. Але ж дуже багато що в сьогоднішньому світі залежить від рішень, які приймаються у Білому домі та на Капітолійському пагорбі. У будь-якому випадку, країна, що грає нині на світовій арені „першу скрипку” в політиці, економіці, науці, заслуговує на те, щоб знати про неї більше. Знання про становище Церкви в США, її вплив на політику країни є для України корисним ще й з точки зору досвіду держави, у якій домінує сепараційний тип державно-церковних відносин.

Ще на початку своєї історії американці відмовились від панівної в ті часи в багатьох країнах Європи концепції державної релігії, тобто релігії, яка користується пріоритетною підтримкою держави. Принципи, які батьки американської Конституції визначили як основу для врегулювання відносин між релігією й політикою, викладені в статті VI Основного закону США та закріплені Першою поправкою до неї. Стаття VI закінчується тезою: „Не може вимагатися належність до котроїсь релігії як умова, щоби обіймати ту чи іншу посаду або виконувати певні громадські обов’язки в Сполучених Штатах”. Відповідно, розділення Церкви і держави постулює Перша поправка до Конституції, в якій говориться: „Конгрес не повинен ухвалювати законів, що запроваджували б будь-яку релігію чи забороняли б вільне відправлення релігійних обрядів” [2, с. 146]. Сукупність цих положень вже понад два століття вважається в США гарантією свободи віросповідання, захистом Церкви від втручання держави в її справи.

Поправку сформульовано досить чітко. Відтак, на перший погляд, може здаватися, що релігійні об’єднання в США відіграють малопомітну роль у життєдіяльності суспільства й держави. Понад те, сьогодні США вважаються країною, де принцип розділення держави і Церкви втілюється значно повніше й послідовніше, аніж у Європі. Проте – закріплення такого розділення було релігійно мотивованим.

Автори Першої поправки Дж. Медисон і Т. Джефферсон аж ніяк не збиралися вилучати релігію з політичного життя. Єдине, що зафіксовано в Конституції, так це те, що держава, в особі уряду, не повинна дотримуватися якоїсь конкретної позиції в релігійних питаннях. Положення Конституції базуються на переконанні, що Церква і державна влада виконуватимуть свої функції ліпше, якщо не залежатимуть одне від одного. Розділення мало на меті не ізолювати, а зміцнити Церкву за умови, що її діяльність зосереджуватиметься у релігійній сфері. Політичні мислителі США вважали цю потужну сферу важливою базою для зміцнення демократичної системи влади. Ще А. де Токвіль зауважував, що не можна зрозуміти американського суспільства, не зауваживши його міцної релігійної основи, яка робить можливою демократичну систему [3].

Конфесійна палітра сьогоднішньої Америки досить строката. За оцінками Інституту Дж. Геллапа, понад 160 мільйонів американців заявляють, що належать до якоїсь конфесії. Римська католицька церква є найбільшою – вона налічує 60 мільйонів вірних. Загальна ж кількість послідовників протестантських церков сягає 94 мільйонів, але вони належать до 220 різних течій. Близько 4 мільйонів євреїв заявляють про свою належність до юдаїзму. В США проживає також 4 мільйони мусульман [4].

Більшість сучасних американців вважають себе однією з найпобожніших націй у всьому промислово розвиненому світі – щодо рівня визнання релігійних вірувань та відправлення культу. Унікальність США, на їхню думку, в тому, що при високій освіченості населення рівень релігійності в країні також високий – на відміну від інших країн, де релігійність обернено пропорційна рівневі освіти [5]. Можна погоджуватися чи ні з такими твердженнями, але не визнавати своєрідності та унікальності американського досвіду неможливо.Розвиток американської державності виробив власні історичні традиції, які, на відміну від Європи, ніколи не вимагали повної секуляризації політичного простору. Безперечно й те, що релігія в США не вважається „приватною справою”. Іноді навіть фахівцям з конституційного права важко провести чітку межу між тим, де закінчується американська держава та розпочинається Церква. Деякі аспекти релігійності по-американськи мають вигляд навіть демонстративних. Загальновідома схильність громадян США виявляти свій патріотизм і приналежність до американської нації великою кількістю зовнішньої атрибутики. Чимало таких атрибутивних проявів має і їхня віра в Бога.