Проблеми інформаційної незалежності держави
Водночас належить розуміти, що, ставши на шлях ІПВ, цілеспрямована управлінська дія і результат, на який розраховує і який отримує суб’єкт дії, створюють когорту побічних результатів, що продовжують жити згідно з їх логікою. З часом вони створюють кумулятивний ефект, що потребує нового управлінського рішення. Звідси випливає, що ІПВ – це безперервний процес, який набуває якостей неврівноваженості, нелінійності, стохастичності і незворотності. Отже, одним із головних завдань, що вирішується в ІПВ, є реалізація наукової функції передбачення.
Глобальна дійсність вельми складна, нестабільна, нелінійна. Сьогодні навряд чи можна назвати державу, вилучену із загального інформаційно-комунікативного простору і незалежну від загальних інформаційних потоків. Життєдіяльність суспільного організму нині цілком визначається рівнем розвитку, якістю функціонування й безпекою інформаційного середовища [12, с. 68].
Очевидність зростання впливу ЗМК на динаміку соціальних і комунікаційних процесів вказує на необхідність створення ефективної системи управління інформаційним простором. До речі, незважаючи на велику кількість законодавчих і підзаконних актів, ухвалених в Україні, очевидною є не тільки невизначеність структури державної інформаційної політики, але й самого розуміння інформаційно-психологічної безпеки як одного з головних елементів національної безпеки.
Вимога часу – інший, неоінституціональний підхід до інформаційно-психологічної безпеки як окремої інституції в структурі національної безпеки, де провідне місце відводиться створенню системи управління інформаційним простором, спроможним протистояти викликам глобалізації та інформатизації, захищати національні інтереси в інформаційно-психологічному протистоянні.
Отже, перш за все, необхідна ініціалізація державного замовлення на дослідження в галузі ведення інформаційно-психологічної війни. Наступний крок – з’ясування й упорядкування уявлень про реальний стан речей та вироблення нових підходів, що відповідали б сучасним потребам. Визначальним тут є не тільки світовий передовий досвід, а й врахування власних соціокультурних норм, традицій і умовностей, ідейно-моральних настановлень, де особливе місце відводиться індивідуальній і масовій самоідентифікації, менталітету, релігійним обмеженням тощо, закріплення їх законодавчими нормами.
Звідси – необхідно чітко визначити саме поняття інформаційного простору та його основних критеріїв. Потребує вирішення проблема створення загальнодержавної інформаційної інфраструктури, відповідних організаційних структур, що формуватимуть систему збереження, опрацювання та поширення інформації, відповідатимуть за розробку, впровадження і супровід новітніх інформаційних технологій, здійснюватимуть контроль загальнонаціонального інформаційного простору і моніторинг інформаційно-психологічного впливу інформаційних ресурсів на теренах України. Особливого значення набувають проблеми управління національним комунікативним простором та законодавче закріплення за ЗМІ провідного ресурсу державного управління як основного інструмента застосування механізму протидій широкомасштабним інформаційно-психологічним атакам і повзучій інформаційній експансії.
На часі створення спеціальних підрозділів з проблем інформаційно-психологічної війни, які повинні захищати державні інтереси, здійснювати психологічний захист національної еліти і населення країни. Основним їх завданням має бути виявлення і кваліфікація інформаційно-психологічних впливів, визначення ступеня загроз, створення системи запобігання і протидії спеціальним інформаційним операціям проти держави, суспільства, певних соціальних груп чи особистостей, вироблення механізмів ліквідації наслідків та відновлення на випадок уражень під час інформаційно-психологічних атак. Структура інформаційної безпеки має відповідати таким сучасним викликам, як тероризм і політичний екстремізм, стояти на захисті індивідуума, суспільства, держави. Створення такої структури дозволить активно захищати наші національні інтереси в регіоні та у світі в цілому.
Література:
1. Асеевский А. И. ЦРУ: шпионаж, терроризм, зловещие планы. - 2-е изд., доп. - М.: Политиздат, 1988. - 271 с.2. Бродская О., Лысенко В. Человек массы или массовый человек? // Персонал. – 2004. - № 3. – С. 56 - 61.
3. Вендт А. Четыре социологии международных отношений. // Международные отношения: Социологические подходы. М., 1998.
4. Данченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика (Глибинні регулятиви психополітичного повсякдення): Монографія – К.: Либідь, 2001. – 334 с.