Проблеми інформаційної незалежності держави

Найефективнішим знаряддям впливу на суспільну свідомість у просторі неформальної комунікації, на думку фахівців з ІПО, є анекдоти, прислів’я, приказки, поєднані певним механізмом їх організації, поширення і впливу. Їх життя довготривале завдяки їх емоційній виразності та образності.Панівне місце у теорії і практиці ведення інформаційно-психологічних війн у площині неформальної комунікації посідають чутки. Вони можуть бути різними за змістом, типом ініціалізації і походженням (можуть бути актуалізацією певних очікувань, первинного штучного утворення, мати вторинну основу й активуватися через непряму дію), за рівнем достовірності інформації і співвідношенням з реальністю, за емоційною насиченістю, механізмом домінуючого розповсюдження і стійкістю. Зазвичай їх використовують у ситуації невизначеності чи в ситуації, коли цілі, норми і цінності, що декларуються, суперечать дійсності, або висвітлення ситуації мас-медіа не відповідає очікуванням аудиторії або незрозуміле їй, не співпадає з її відчуттям реалій [детально див. 6]. Чутки сприяють узгодженню індивідуальної свідомості з масовою, слугують засобом адаптації колективної свідомості до реальних чи удаваних загроз. Слід зазначити, що, на відміну від анекдотів і приказок, чутки належать до принципово іншої – неписьмової комунікації – через неможливість адекватно їх зафіксувати. Чутки доповнюють або підмінюють офіційні джерела інформації. Проте вони все ж можуть з’явитися і на шпальтах газет, у радіо- та телеефірі, в мережі Internet. Проте це не основний канал їх поширення.

Інтерес до анекдота обумовлюється його особливостями – наповненістю „енергетичним зарядом” темолептичної спрямованості, яскравій забарвленості та особливій лексично-семантичній побудові. За визначенням анекдот має бути незнайомим реципієнтові. На відміну від чуток він не передбачає обговорення, а його семіотична і семантична побудова не можуть бути змінені. А дотепність і влучність забезпечує анекдотові тривале життя.

Виникаючи як відгук на потреби суспільства, прислів’я і приказки формують відповідні стереотипи. Крилаті фрази, засвоєні з фольклорних, літературних джерел, а також афористичні вислови відомих політиків, філософів, письменників, влучні вирази персонажів літературних творів, фільмів, театральних вистав тощо стають важливим експресивним засобом мови. Фразеологізми передаються із вуст в уста, вони відповідають, з одного боку, менталітету певної спільноти, а з іншого – ситуації в суспільстві. Російська дослідниця Л. Ростовцева звертає увагу на те, що межа між прислів’ями і приказками вельми рухома: додав одне слово – і приказка перетворилася на прислів’я, вилучив – прислів’я перетворюється на приказку [11, с. 91].

Різноманітність форм впливу обумовлює можливості та ступінь вибірковості інформаційно-психологічної зброї щодо певних особистостей, вимагає формування принципу комплексності та інтеграції різновидів ІПЗ при плануванні та веденні інформаційно-психологічних війн. Отже, постає проблема формалізації самого процесу, де визначальним стає чітке окреслення та опис об’єкта впливу і рознесення в часі послідовності ІПО. Відповідно, ІПВ – це цілеспрямовані, системні, за часом узгоджені удари на всьому просторі – в зоні формальної і неформальної комунікації. Мішенню є самоідентифікація особистості, її соціальна і рольова ідентифікація, які задають загальну інтенціональність окремої особистості і суспільства в цілому; самоусвідомлення як усвідомлення особистістю власної самобутності, так і самобутності спільноти в соціумі, відображені в культурних традиціях, віруваннях, менталітеті, означені в мові; базові цінності людини, що лежать в основі її оцінок і суджень. Підхід зрозумілий: знаючи головні характеристики відповідної спільноти, від віково-демографічних і до соціоекономічних, визначивши панівні психотипи, розуміючи менталітет, можна на базі певних технологій активно впливати на цільову групу, модифікувати суспільну свідомість, формувати громадську думку, і, відповідно до мети, провокувати, спонукати, збурювати до певних дій або дезорієнтувати і дезінтегрувати як окремі соціальні групи, так і цілі народи, породжувати „суїцидальну пасіонарність мас” [8, с. 60].

Інформаційно-психологічна війна розглядає супротивника як систему. При цьому така війна є безперервною чергою інформаційно-психологічних операцій, які щоразу виводять систему (супротивника) в точку біфуркації, коли непрогнозованість усередині системи протиставляється заданості зовні.

Інформаційно-психологічна війна націлена на порушення чинного порядку і створення хаосу, прискорення біфуркаційного процесу у заданому напрямі задля формування певного постбіфуркаційного процесу. Незважаючи на величезну кількість управляючих параметрів, явних і неактуалізованих, різної нашарованості, глибини і тривалої прихованості, випадкових перемінних, певна формалізація процесу дозволяє через спрямовані інформаційно-психологічні впливи наділяти об’єкт впливу іншими змістами, значеннями, пов’язуючи в єдине ціле різні явища.Синергетичний підхід передбачає необов’язковість домінування в його традиційному розумінні. Можливість тотального панування досягається шляхом з’ясування структурних елементів загальної системи простору інформаційно-психологічних війн – у політичному, економічному, фінансовому, соціальному, військовому та інших вимірах, її підсистем на всіх рівнях, де головним завданням стає визначення точок активного впливу (в управлінні – точок прийняття рішень) в зоні біфуркації, відносно незначним „натиском” на які можна змінити загальну систему, тобто конфігурацію об’єкта впливу. Здійснюється вимушений вибір однієї з цілого віяла тенденцій, породжуються зовсім інші закономірності розвитку, соціокультурне відтворювання збіднюється або взагалі припиняється.