Політичне насилля: теоретичний аспект
Загалом же насилля являє собою навмисну дію, спрямовану на знищення людини (або інших живих істот) або нанесення їй шкоди, яка здійснюється всупереч її волі. Насилля може бути фізичним, економічним, психологічним тощо. Найважливішу роль для функціонування держави відіграє політичне насилля.Політичне насилля – це зневажання, примушення одним (одними) іншого (інших): особистості, правителя, політика, держави, групи, еліти, класу, панівної нації і національної групи тощо. Його сутність полягає у впливі, що нав’язується, примусі, тискові на об’єкти і суб’єкти з метою виконання ними волі, дій, політики, поведінки, всього способу життєдіяльності, що нав’язується, диктується. Політичне насилля обмежує (або знищує) свободу людей, їх дій і вчинків, призводить до маніпулювання ними, робить їх залежними, в певній мірі рабами провідників насилля. Сенс насилля полягає в тому, щоби блокувати волю індивідів і змусити їх (або утримати) від дій, які диктуються тими, хто здійснює насилля. Насилля взагалі можна коротко визначити як узурпацію свободи волі. Це є панування одних індивідів над іншими, засноване на зовнішньому примусі.
Отже, політичне насилля можна визначити як особливий тип дії, спрямований на нав’язування волі однієї людини або групи решті, для чого використовується фізична сила. Політичне насилля відрізняється від інших форм насилля не лише фізичним примусом і можливістю швидко позбавити людину свободи, життя або завдати їй непоправних тілесних ушкоджень, але також організованістю, широтою, систематичністю та ефективністю застосування.
Насилля – конкретно-історичний феномен. Це означає, що його зміст і характер конкретизуються і змінюються в різні часи та за різних обставин. Сутністю його є певна політика. При цьому виокремлюються внутрішній та зовнішній аспекти політичного насилля. Внутрішній аспект передбачає політику влади, орієнтовану, передусім, на конкретний політичний напрям розвитку суспільства, країни. Зовнішній орієнтований на певну політику насилля держави на міжнародній арені.
Насилля, залежно від обставин, може мати об’єктивний чи суб’єктивний, „природний” чи штучний, обмежений чи надуманий характер. Коли він обумовлений протилежністю та зіткненням об’єктивних інтересів класів, груп, націй, реальним протистоянням великих груп людей, тоді конфлікт і насилля, які є його наслідком, мають об’єктивну, реальну природу, сутність. Але існує і насилля суб’єктивного, волюнтаристського характеру, що йде не від об’єктивних історичних потреб, не від законів суспільного розвитку, а від суб’єктивно-свавільного наміру єдиновладних правителів та вузької групи їх оточення „змінити” суспільний лад в країні, замінити тенденцію суспільного розвитку різким свавільним поворотом.
Насилля можуть застосовувати різні агенти політичної системи: держава, партії, терористичні організації, групи, окремі особистості. Загалом можна виокремити три групи суб’єктів політичного насилля: еліту, контр-еліту та маси. Влада, або еліта, найчастіше є суб’єктом політичного насилля. Політичне насилля влади може здійснюватися або заради інтересів широких мас населення, або практично проти більшості народу для збереження власної влади.
Еліта використовує насилля, коли її легітимність наражається на загрозу або коли порушуються чинні юридичні норми. Її влада в остаточному підсумку засновується на тому факті, що вона є єдиною політичною силою, котра у межах існуючого юридичного порядку має право на застосування сили. Насилля – це останній аргумент, яким користується еліта для збереження своєї влади. Отже, насилля „згори” використовується для збереження та відтворення відносин панування і підкорення. Відповідно, юридична система організована таким чином, щоб полегшити еліті застосування насилля. Особи, що складають еліту, намагаються зробити все, щоб використання насилля не мало вигляду акту сваволі, а тому дбають про форму її легітимності.
Насилля „згори” є суттєвим елементом будь-якої політичної системи, незалежно від тих виправдань його, які висувають еліти. Здійснюючи управління суспільством, еліти часто потребують використання насилля для того, щоб маси вчиняли дії, які не бажають здійснювати самостійно. Тому урядове насилля часто наштовхується на жорсткий опір з боку контр-еліт і мас, що може призвести до громадянської війни.
Контр-еліта застосовує насилля у випадках, коли вважає, що шлях до влади їй закрито, а вона, тим часом, володіє необхідними фізичними та організаційними можливостями. Очевидно, що зовсім не будь-яка контр-еліта, усвідомлюючи, що її сподівання на владу не справджуються, вдається до насилля. Крім того, особливістю політичного насилля контр-еліти є те, що зазвичай воно застосовується за посередництвом мас. Насилля мас може набирати різних форм – вуличної боротьби, захоплення приміщень, взяття заручників, участі в революційних рухах тощо.
Прояви і масштаби насилля в політиці можуть бути різними. Вони визначаються багатьма причинами: економічним і соціальним устроєм, гостротою суспільних конфліктів і традицією їх вирішення, політичною і моральною культурою населення тощо. Одним з найсуттєвіших чинників, який впливає на прояви та масштаби застосування насилля у політиці, є система владних відносин у суспільстві, форма реалізації політичної влади.Зазвичай розрізняють дві основні форми реалізації політичної влади (форми владних відносин): панування (автократична форма – авторитарні і тоталітарні системи) і керівництво (демократична форма). Кожна з них характеризується певними параметрами, які мають суттєве значення для масштабів і характеру застосування насилля у політиці. Цими параметрами є: а) ступінь політизації життя суспільства і обсяг політико-державного контролю та регулювання його соціально-економічної і культурної сфер; б) тип політичного панування, який виражається ступенем монополізації державної влади; в) форми політичної участі; г) міра інституалізації політичних відносин; д) міцність суверенітету державної влади.