Перспективи української багатопартійності у контексті можливих змін в організації влади
Звертає увагу підвищення інтересу до політичних партій з боку не лише вчених-суспільствознавців, а й політичних оглядачів і публіцистів, які тяжіють до серйозного аналізу внутрішньополітичного становища в Україні. Думається, що цей підвищений інтерес є не просто наслідком бажання взяти участь у дискусії щодо запропонованої реформи, а викликаний прагненням прояснити, нарешті, роль впливових політичних партій у реформуванні політичної системи. Публікації, присвячені українській багатопартійності, систематично з’являються на сторінках громадсько-політичних журналів, у наукових збірниках академічних інститутів, у друкованих засобах масової інформації. Низка досліджень та аналітичних статей відзначається серйозною стурбованістю про долю вітчизняної багатопартійності. Автор цієї статті не ставить за мету всебічно проаналізувати всі або більшість публікацій, в яких висвітлюється стан політичних партій в Україні. Хотілося б звернути увагу лише на окремі з них.
На початку 2003 року вийшла солідна монографія відомих вітчизняних політологів І. Кресіної та Е. Перегуди «Парламентські вибори в Україні: правові і політичні проблеми». Автори прискіпливо проаналізували результати парламентських виборів в Україні за весь період незалежності (вибори 1994, 1998, 2002 років). Поряд із глибоким аналізом результатів виборів, автори торкаються й проблеми реформування виборчого законодавства в країні і можливої реформи політичної системи.
Змістовною й публіцистично строкатою видається стаття аналітиків Центру імені О. Разумкова І. Жданова та Ю. Якименка «Нові обрії української багатопартійності», надрукована у червневому 2002 року номері тижневика «Зеркало недели». Автори торкаються проблеми скорочення кількості недієздатних партій, розглядають з позитивних позицій проблему утвердження партійного управління у всіх державних структурах, що дає можливість владі перестати «бути анонімною, безликою, а принцип формування стане прозорим і зрозумілим для суспільства».
Більшість побажань і пропозицій, які містяться в наукових і публіцистичних роботах, присвячених українській багатопартійності, будучи здійсненими, сприяли б справжній демократизації управління суспільством. Однак впадає в око те, що у більшості праць не приділяється належної уваги проблеми формування в Україні партійної системи. Адже тільки чітко визначена партійна система (спочатку в Україні вона, скоріше за все, може бути дуже багатопартійною) стане по-справжньому важливим фактором цивілізованої демократизації політичної системи.
Окремих аспектів цієї проблеми автор торкався у низці своїх публікацій, у тому числі й у минулорічному лютневому номері журналу «Віче», отже не хотілося б повторюватися, адже більшість положень тих публікацій не втратили своєї актуальності.
На закінчення можна зробити такі висновки:
по-перше, реформа політичної системи в Україні необхідна, адже нинішня її модель не відповідає демократичним принципам управління суспільством;
по-друге, провідну роль в управлінських структурах повинні посісти справді впливові політичні партії, які досягли владних повноважень шляхом чесного демократичного обрання, а це можливо лише за наявності партійної системи;
по-третє, реформування політичної системи треба починати з розробки й утвердження виборчого закону, який забезпечив би становлення партійної системи;
по-четверте, навряд чи корисна нав’язана суспільству дискусія щодо обрання парламенту і Президента в один рік. Припинення її дозволить оминути штучно надумані зміни у деяких статтях Конституції й сконцентрувати увагу на коригуванні статей, що визначають повноваження владних державних структур.Зрозуміло, подібне реформування не можна здійснити гусарською атакою. Це може відбутися після двох, а то й трьох каденцій парламенту, який формуватиметься на основі визначеної дійсно демократичної партійної системи – головної складової нової політичної системи України.
Література:
1. Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії і практики. Збірник. Центральна виборча комісія. - К., 2001.