Основні міжнародно-правові принципи шаріату
З іншого боку, коли йдеться про застосування сили в міждержавних відносинах, і в Корані, і в Сунні вживається слово кітал (бій) та його похідні. У зв’язку з цією лексичною двозначністю і поширеним неправильним розумінням терміна джихад як мусульманами, так і немусульманами, можливо, має сенс, говорячи про ці аспекти шаріату, використовувати термін “застосування сили”, оскільки це словосполучення стало технічним терміном міжнародного права, особливо після його використання в Статуті ООН. У такій якості цей термін є придатним і для міжкультурного аналізу.
Ставлення шаріату до правомірності застосування сили в міждержавних відносинах стане набагато зрозумілішим, якщо відповідні джерела шаріату розглянути в хронологічному порядку. Зробити це стосовно Корану цілком можливо, оскільки існує майже повна єдність думок щодо місця, а відтак і приблизної дати одкровень кожного вірша, даних Пророкові. Набагато складніше, якщо взагалі можливо, зробити це стосовно Сунни, тому що думки про її хронологічну послідовність дуже розходяться. Проте Сунна може виявитися корисною для розуміння змісту того або іншого вірша Корану.
Перші вірші Корану, у яких мусульманам дозволялося застосовувати силу проти немусульман, були відкриті в Медині, куди Пророк і його прибічники переїхали з Мекки 622 року н. е. Відповідно до авторитетних коментарів і інтепретації Корану, першими віршами, у яких згадувалися джихад/кітал проти невірних, були 2:190-93 і 22:39. Подаємо переклад цих віршів.
”І змагайтеся на шляху Аллаха з тими, хто змагається з вами, але не переступайте (не починайте агресію) – воїстину, Аллах не любить тих, хто переступає!
І вбивайте їх, де зустрінете, і виганяйте їх звідти, звідки вони вигнали вас: адже спокуса гірше, ніж убивство! І не бийтеся з ними біля заборонної мечеті, поки вони не стануть битися там з вами. Якщо ж вони будуть битися там з вами, то вбивайте їх: така відплата невірним!
...І бийтеся з ними, поки не буде більше спокус, а (уся) релігія буде належати Аллаху. А якщо вони утримаються (перестануть), то немає ворожнечі, крім як до несправедливих”.
”Дозволено тим, що б’ються, за те, що вони скривджені... воїстину Аллах може допомогти їм – вигнаним зі своїх будинків без права, хіба тільки за те, що вони говорили: ”Господь наш – Аллах”. І якби не захист Аллахом людей одних іншими (за допомогою інших), то зруйновані були б скити, і церкви, і місця молитви, і місця поклоніння, у яких згадується ім’я Аллаха багато” [4].
Вірші 4:90, 8:39 і 61 Корану, як встановленно, були відкриті Пророку в Медині. Перший наведений вірш – в контексті повчань мусульманам, щоб вони уникали лицемірів, протистояли їм і вбивали їх, коли їх виявлять. ”А якщо вони (лицеміри) відійдуть від вас, не борючись із вами, – говорить вірш 4:90, – і запропонують вам мир, то Аллах не дає вам ніякого шляху проти них”. Вірш 8:39 говорить: “І бийтеся з ними (невірними), поки не буде спокуси і віра вся буде належати Аллаху. А якщо вони утримаються... адже Аллах бачить те, що вони роблять!”. Услід за віршем 8:60, у якому говориться, щоб мусульмани готувалися до війни з метою відбити невірних, йде вірш 8:61, що говорить: ”А якщо вони (невірні) схиляються до миру, то схилися й ти до нього і покладайся на Аллаха, бо Він той, хто чує і знає” [5].Як встановлено, вся сура IX Корану ”Покаяння” була відкрита приблизно до 631 року н. е. і вважається одним з останніх одкровень Корану. Вірші 5, 12, 13, 29, 36, 73 і 123 цієї сури, в яких найкатегоричніше вимагається застосовувати силу проти немусульман, відповідно до узвичаєної точки зору, скасовують усі попередні за часом вірші, що містять заборону або обмеження на застосування сили. Зокрема, вірш 5 цієї сури, як вважається, скасовує в якості джерела шаріату більш ста попередніх віршів Корану, в яких давалися настанови використовувати мирні засоби для переконування невірних прийняти іслам. Вірш з’явився в контексті настанов Пророкові заявити, що після закінчення чотирьохмісячного періоду милосердя, або установленого терміну договору про мир, який не був порушений іншою стороною, він відмовляється не нападати на невірних. Потім йде вірш 9:5: ”А коли скінчаться місяці заборонні, то бийте поганих, де їх знайдете, захоплюйте їх, осуджуйте, улаштовуйте засідку проти них у будь-якому таємному місці! Якщо ж вони навернулися, і виконували молитву, і давали очищення (закят – милостиня і релігійний податок з мусульман), то звільніть їм дорогу: адже Аллах є тим, хто пробачає, Милосердний!” [6].
Огляд Корану щодо застосування сили проти немусульман дозволяє зробити кілька висновків
По-перше, очевидно, що усі вірші такого роду належать винятково до мединського періоду. І навпаки, переважна більшість віршів Корану, які залишають свободу вибору релігійної віри, що виключало дискримінацію та нерівноправність немусульман, належать хронологічно до часу перебування Пророка в Мецці. До переїзду його в Медину 622 року в Корані не було санкцій на застосування сили проти немусульман.