Концепції середнього класу в західній історико-політичній традиції
В Україні за історично короткий проміжок часу – після 24 серпня 1991 року – сталися значні соціально-політичні й економічні трансформації: сформувались інститути конкурентної демократії та ринкової економіки, еволюціонувала багатопартійна система. Країна набуває рис відкритого суспільства. Однак ці позитивні зміни відбуваються на тлі гострих соціальних та політичних конфліктів.
Для сучасного українського соціуму характерна ситуація ідейного розколу та соціальної поляризації. Головне, що характеризує соціально-політичні процеси останніх років, – це явна дезінтеграція утворених раніше соціальних структур і зв’язків, пошук нової соціальної ідентифікації на різних рівнях – від індивіда до великих соціальних спільнот. З іншого боку, основним суб’єктом-лідером перетворень залишається адміністративно-політична еліта, здебільш старої партійної номенклатури, чи трохи молодшої номенклатури комсомольської когорти. Спроби включити представників бізнес-еліти в механізм управління процесом реформ показали не тільки їх потяг до зміщення в площину „дикого капіталізму”, але й неприховану компрадорську спрямованість основних інтересів.
Ці обставини виявили значущість соціально-політичної підтримки курсу реформ з боку субелітних та середніх прошарків суспільства. Без повноцінного „середнього класу”, як з’ясовується, неможливо вирішити завдання консолідації та стабілізації суспільства. Наявність середнього класу, який включає в себе кілька різних верств населення, передбачає діалог замість конфронтації; тим самим середній клас скорочує соціальні дистанції та виконує стабілізуючу функцію. Його формування сприяє утворенню однієї з найважливіших передумов нормального функціонування економіки. Саме з середнім класом пов’язуються встановлення соціальної гармонії, стабільний розвиток, індивідуальні свободи, економічна незалежність та гідне існування в сучасному суспільстві. Саме середній клас за своїм становищем та соціальними функціями, з одного боку, може бути провідником і рушійною силою реформ, ініційованих правлячою елітою, а з іншого – стати опорою місцевої влади у вирішенні соціальних проблем. Проте на сьогодні результатом перетворень в українському суспільстві стало розмивання сформованих за радянської влади середніх прошарків суспільства, його розшарування та поляризація. Формування середнього класу – процес тривалий, але поява хоча б ядра цієї суспільної складової є ознакою якісно нового рівня трансформаційних процесів.
Проблематика середнього класу, його впливу на соціально-політичні процеси має давню політологічну традицію дослідження. Першими про класову будову суспільства замислювалися ще античні філософи (Платон, Аристотель).
Платон пропонував встановити в державі чотири класи громадян. Клас у цьому випадку відповідає майновому стану людей. На думку філософа, в державі не повинно бути ні „тяжкої” бідності, ні багатства. Тому законодавцеві необхідно встановити межу бідності та багатства. Державний устрій повинен завжди дотримуватись середини; цим підкреслюється стабілізуюча функція середнього класу, яка не допускає зіткнень між інтересами бідних і багатих прошарків суспільства [1, с. 832].
Значну увагу середньому класу приділяв і Аристотель. Він диференціював вільних громадян, керуючись їх економічним станом з урахуванням моральних якостей кожного класу. Філософ вважав, що в кожній державі суспільство розділене на три частини: „дуже заможні, дуже бідні й ті, що перебувають посередині між першими і другими та володіють невеликою власністю” [2, с. 830].
Потрібно зазначити, що уявлення античних мислителів про поділ суспільства на класи в своїй основі грунтувалися на матеріалі життя афінського міста-держави. Отже, слід мати на увазі, що до стратифікаційного аналізу відносили лише „громадян”, тобто сукупність вільного чоловічого населення з певним майновим цензом. Раби та інші категорії – особи з обмеженою особистою свободою або без жодної власності – не посідали навіть найнижчого рівня соціальної структури.
На основі соціально-політичного досвіду античні мислителі робили висновок: джерелом неспокою в суспільстві та різних державних негараздів є саме крайні класи – „вищий” та „нижчий”, а гарантом стабільного соціального і державного розвитку є „середній клас”.
У більшості тлумачень ролі „середнього класу” пізніших часів використовувалося античне розуміння соціуму. Тріада, зафіксована в античних державах, зберігається і не втрачає своєї функціональної ролі протягом багатьох століть.Сучасний середній клас є продуктом капіталістичної формації. Феномен середнього класу, утворюючись на стадії індустріального суспільства, розквітає в суспільстві постіндустріальному. Середні прошарки населення на Заході своїм зміцненням зобов’язані індустріальному суспільству, де масове виробництво створило масове споживання, забезпечуючи тим самим підвищення рівня та якості життя широких верств населення. У праці „Естетика. Філософія культури” Х. Ортега-і-Гасет описує появу „середньої людини”, яка поступово посідає місце меншості і водночас переймає її психологію і світосприйняття. „У наш час в середньої людини є все, що колись визначало життя лише небагатьох. Середня людина – це та вісь, навколо якої обертається історія” [3, с. 503].