Політичні партії та партійні системи

- рух проти загрози війни, за мир;

- екологічний рух (захист довкілля, природи);

- молодіжний і жіночий рухи (боротьба за поліпшення політичного і соціального становища молоді й жінок);

- альтернативні рухи (рухи громадських ініціатив: вирішення проблем повсякденного життя з ініціативи громадян; розробка соціальних програм, альтернативних муніципальним чи урядовим тощо).

- регіоналізм (рух місцевого населення за збереження своєї культури, соціальної, національної самобутності, проти засилля чужих цінностей).Серед громадських рухів особливе місце посідають політичні — особлива форма діяльності політичних сил, що представляють політичні інтереси й прагнення різних соціальних спільнот, їх організацій. Вони спрямовують свої зусилля на усунення чи поліпшення існуючих соціально-політичних та економічних умов життя через вплив на владні структури, їх вдосконалення або заміну. Прикладом такого руху є Народний фронт. Його вирізняє змістовність, різноплановість інтересів учасників, в тому числі партій, інших організацій; інколи керівну роль у них перебирають політичні партії. Організаційно політичні рухи мають автономні первинні осередки, вищі органи (з'їзд), а в період між з'їздами — робочі органи. Їхня діяльність унормована певними програмами, статутами. Історії відомо багато таких фронтів: у Європі — для боротьби з фашизмом; після війни — фронти за утвердження комуністичних режимів у країнах Східної і Центральної Європи; з початком перебудови в колишньому СРСР — фронти, рухи за створення незалежних, суверенних держав та ін.

Громадські об'єднання класифікують і за іншими критеріями.

За спільним інтересом створюються спілки підприємців, кооператорів, профспілки. Інтерес духовного відродження породжує об'єднання культурного та гуманітарного, релігійного напрямів. Політичні мотиви спричиняються до відповідних ідейно-політичних угруповань і течій.

За правовим статусом розрізняють формальні громадські організації (офіційно зареєстровані в органах влади, організаційно оформлені), а також неформальні організації (не зареєстровані юридично, створені спонтанно за ініціативою “знизу”, згідно з усвідомленими спільними інтересами; незалежні від офіційних державних органів, діють без чіткої програми, за принципами самоврядування).

За легітимністю виокремлюють легальні (дозволені законом) і нелегальні (недозволен! законом) громадські об'єднання.

Непартійні об'єднання нарівні з політичними партіями різняться за соціально-класовим складом, ідейно-політичною спрямованістю та способами і метою суспільних перетворень. Безумовно, у партій цей поділ виражений чіткіше, повніше і радикальніше, ніж у непартійних об'єднань, позаяк партії концентровано виражають інтереси соціальних сил, організації, що борються за владу.

У західній політології усі непартійні громадські організації та рухи називають групами тиску, бо на відміну від партій вони не мають на меті здобуття влади, загальне керівництво державою, а лише здійснюють на неї певний тиск для задоволення інтересів громадян. Існують особливі групи тиску — лобі (від англ. lobby — кулуари). Цей термін означає систему контор і агенцій крупних монополій чи організованих груп при законодавчих органах США. Вони здійснюють тиск (аж до підкупу) на законодавців і державних чиновників з метою прийняття ними рішень в інтересах певних кіл (приміром, законопроектів, одержання урядових замовлень, субсидій). Подібні групи діють під різними назвами в багатьох країнах.

Розвиток громадських об'єднань і рухів — це шлях до зростання ролі громадянського суспільства, що сприяє поступовому соціально-культурному піднесенню народу та кожної особистості, демократизації, розширенню прав і свобод людини, зміцненню гарантій її захищеності.

Література:

1.Бебик В. M. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: [Монографія]. – К., 2000.