Політика як суспільне явище

– громадянське суспільство загалом;

– соціальні, етнічні та конфесійні групи;

– окремі особистості.

2. Соціально-становою приналежністю:

– стани (робітничий, селянський тощо);

– політичні лідери (еліта) станів.

3. Соціальне професійною приналежністю:

– громадяни, які мають політичні права і не є професійними політиками;– громадяни, котрі тимчасово професійно здійснюють політичну діяльність як обрані до представницьких, виконавчих або судових органів влади;

– громадяни, які професійно здійснюють політичну діяльність (теоретичну чи практичну);

– громадяни, які працюють у державно-адміністративному апараті, що репрезентує державу.

4. Належністю до організованих етноконфесійних груп:

– етнополітичні об'єднання та рухи (домінуючих етносів чи національних меншин);

– конфесійно-політичні об'єднання та рухи.

5. Ступенем і мірою організованості:

– державні організації та інституції;

– політичні партії;

– громадсько-політичні організації, об'єднання, рухи;

– політичні блоки, фракції, угруповання.

Велика суспільна група стає суб'єктом політики за умов:

1) міцних внутрішніх зв'язків і єдності;

2) усвідомлення нею власного становища і спільних інтересів, а відтак відчуття самобутності, співдружності, ідентифікації з групою, внутрішньої солідарності і т. ін.;

3) організації, тобто координації керівними центрами поведінки та дій окремих територіальних, галузевих угруповань, течій, вікових, статевих, професійних та інших категорій.

Марксистська доктрина розглядала суспільне значення діяльності та сфери впливу індивідів і організації як віддзеркалення певного рівня самосвідомості й організованості великих суспільних груп, їхньої інтеграції, зв'язків конкретних людей і колективів з великою суспільною групою, а також співвідношення сил між різними групами (станами, верствами, національностями тощо).