Фрактальний архетип психополітичного несвідомого
Одвічне питання: чому серед людей, які живуть навіть в одному суспільстві, існують настільки різні уявлення про бажане життєвлаштування, що вони утворюють макросоціальний конфлікт, приречений на неконструктивне вирішення. Це те, що вважається двигуном розвитку і не є, на мою думку, таким, що не має альтернативи. Мабуть, представники лівих, правих та інших ідеологій, які так і не навчилися конструктивно вирішувати проблему зручного і комфортного для всіх людей суспільства, повинні замислитися над тим, чи те вони роблять, чи зміна саме тих цінностей здатна призвести до цивілізованого життя.
Думається, шлях до «розумного» демократичного (або ноократичного) майбутнього починається з осмислення «закону циклічного саморозвитку соціуму». Цей саморозвиток бере початок з психосоціального простору соціуму, в якому зберігається вся інформація щодо чинників «самовпливів». Ці чинники можна розкласти на дві великі групи: архетипові (глибинні ментальні неусвідомлені, такі, що зберігаються і передаються через генетичні структури) і культурні (такі, що передаються через першу і другу сигнальні системи, через символічні форми тощо). Звернемось до першої групи і розглянемо архетип «політичного несвідомого».
Архетип ми розуміємо як форму колективного несвідомого, співвіднесену із тим, що древні називали зв”язком усього зі всім. Це поняття холономного світогляду, нелінійного, циклічного погляду на життя.
Так чи інакше, а всі історичні соціуми побували в різних “шкірах”, «покуштували» різні форми життєустрою, які метафорично і водночас звично для нас можна позначити як тоталітаризм, авторитаризм, лібералізм та демократизм, між якими існували та існують і зараз безліч різних перехідних форм.
Звісно, йдеться про абстрактні символи, але за ними криються реальні втілення архетипових мислеформ: реальна ідеологія, політика, влада, дійсна соціальна структура, організаційні характеристики соціальних інститутів, поведінкові установки соціальних груп та індивідів, їхні реакції, очікування, норми, притаманні їм цінності та багато чого іншого (див.малюнок).
Попри узвичаєні уявлення про лінійний хід історії від первіснообщинного устрою через рабовласницький, феодальний і капіталістичний до соціалістичного і комуністичного, картина життя соціумів виглядає інакше.
Наочно архетип політичного несвідомого можна відобразити як коло, співвіднесене з системою координат або з шкалами, які відповідають основним організуючим психоформам: нормативності (квадрат), креативності (зигзаг), інтегративності (коло) та диференційності (трикутник). Між ними, в чотирьох квадрантах, розташовані компоненти того чи іншого типу соціальності, який народжується в лоні певних психоформ. Ці компоненти знаходяться між собою в певних інтерсуб’єктних стосунках. Тип взаємодії між ними визначається тим, між якими макросоціальними психоформами ці соціальні суб»єкти функціонують. Нормативність та інтегративність народжують тоталітарний тип життєустрою; нормативність з диференційністю – авторитарний; диференційність та креативність – ліберальний; а креативність з інтегративністю – демократичний. Кожному типу соціальності відповідають його складові: соціальні інститути, організації, влада, поведінкові патерни, тип світосприймання тощо (рис). Вказані психоформи створюють специфічне психосоціальне поле впливів, виконуючі функцію своєрідної матриці впорядкування, яка накладається на хаос таким чином, що будь-який зміст знаходить собі місце.
Окремі ознаки, які репрезентують той чи той життєустрій, не відображають його цілісність. Тільки у сукупності вони утворюють певний тип суспільства, задають його духовну атмосферу, дух, поле соціуму, самопочуття людей. Спробуємо коротко описати чотири цілісності, які в цьому контексті зручніше називати типами.
Перший тип – тоталітарний, в якому діє єдина надособистісна норма, традиція.
Другий - авторитарний тип життєздійснення суспільства, коли функції традиції перебирає на себе воля вождя, а сила і енергія соціального інтелекту спрямувується на реалізацію цієї волі.
Третій тип - ліберальний життєустрій - начебто пов”язаний з утвердженням “гуманістичних” цінностей, автономізацією і свободою особистості. Але в той же час це доба вседозволеності, панування індивідуалізму, егоцентризму, конкуренції, культ сили, втеча від суспільства як такого. Бог помер - народилося “Я”.
Нарешті, четвертий тип - демократичний устрій життя - багато в чому нагадує перший підтип тоталітарного (первісного, тотемного) життя, але на якісно іншому, психокультурному грунті. Можна сказати, що це - інша цивілізація, доцільність і адекватність усіх компонентів якої обумовлює високу здатність соціального середовища підтримувати той чи той компонент соціму - організацію, особистість, групу тощо. Четвертий тип включає і приймає в себе в якісно новому вигляді всі попередні.За цими схематичними ознаками кожний соціум може впізнати себе у дзеркалі пропонованої моделі (щоправда, в ній відсутні харатеристики перехідних етапів) і в разі потреби у соціальних змінах скоригувати свій шлях в той чи інший бік. Для цього треба насамперед змінювати структурні компоненти в суспільстві (тип організації, стиль влади, властивості політичних партій, культури, ідеології тощо) і, що не менш важливо - стосунки між ними. Компетентний політик повинен точно знати, де, на якому саме психосоціальному етапі перебуває той соціум, яким він опікується. Які його статичні й динамічні характеристики, в чому полягають його недуги та які конкретні ліки тут зможуть зарадити.