До проблеми екстремалізації масової політичної свідомості та поведінки

Складна економічна ситуація в Україні та інших пострадянських країнах сприяє посиленню такої небезпеки. З огляду на це винятково актуальним є своєчасне виявлення ознак виникнення та наростання соціально-психологічної напруженості в громадсько-політичній сфері.

Як зазначалося вище, нашими дослідженнями встановлено, що одним із невід'ємних психологічних атрибутів соціально-психологічної напруженості є підвищений рівень тривожності у її суб'єктів — індивідуальних та соціальних. Напруженість і тривожність перебувають між собою в тісному взаємозв'язку, і їм обом притаманне більш або менш виразне переважання несвідомого радикалу. Проте не досить зрозуміло, яка з цих двох характеристик є первинною, провідною, а яка — вторинною і більш залежною.

Можна припустити, що їхні ролі міняються залежно від рівня, на якому вони проявляються та аналізуються. Відтак на індивідуальному рівні визначальною є тривожність, а на соціальному домінує напруженість. Очевидно, існує ще один — проміжний — рівень безпосередньо міжособистісних стосунків, де мають місце обидва ці стани, причому як в індивідуально-, так і в соціально-психологічному варіантах.

Вивчення залежності між такими індивідуально-психологічними особливостями, як тривожність та схильність до хвилювання, і політичними преференціями громадян показало, що особи з підвищеним рівнем тривожності та емоційної схвильованості частіше виявляють нахили до зайняття крайніх позицій у політичних питаннях. Причому така закономірність діє на обох полюсах політичного спектра.

Ще один сутнісний зв'язок між психологічними якостями і політичними поглядами зафіксовано при дослідженні мотивів вступу громадян до політичних партій. З'ясовано, наприклад, що мотиви членів партій правої орієнтації є назагал сильнішими, інтенсивнішими, виразнішими порівняно з членами партій центристських.

Можна, отже, виснувати, що інтенсивність, навіть певна напруженість психічного життя спонукають особу (у разі, коли йдеться про активність у політичній сфері) до виявлення відносно чіткіших, заакцентованіших, визначеніших, ніж звичайно, поглядів.

Нами також установлено, що точність прогнозу тенденцій розвитку масових політичних настроїв є вищою в експертів, які самі посідають помірковані політичні позиції, і знижується в тих, чиї погляди відхиляються від центристських управо або вліво. Особи, яким притаманні більш-менш урівноважені, центристські або близькі до них погляди, виявляють назагал кращу здатність оцінювати політичні та політико-психологічні явища, у політично значущих ситуаціях демонструють адекватнішу поведінку, ніж громадяни, що тяжіють до крайніх політичних позицій. Таким чином, вплив процесів екстремалізації виявляється не лише на масовому рівні, а й у специфічному заломленні через індивідуальні особливості.

З огляду на це видається слушним звернути увагу на таку собі психологічну привабливість посідання крайніх політико-ідеологічних позицій. Центризм, схильність до порозумінь і компромісів, з одного боку, передбачають здатність особи або групи до рефлексії, до різнобічної, децентрованої оцінки подій, уміння дивитися на проблему очима опонента (що сукупно вимагає доволі високого інтелектуального рівня), з іншого — призводять до постійних вагань і сумнівів, до певного балансування між різними можливими підходами, для чого необхідною є психічна врівноваженість і стабільність.

Відтак передумовою ідеологічного центризму є високий (достатній) рівень психологічного — інтелектуального та емоційного — розвитку. Це вельми нелегко — постійно зважувати всі обставини, аналізувати нюанси, поступатися, навіть частково, власними засадами й переконаннями. Легше натомість заздалегідь зайняти певну позицію — просту і зрозумілу (а такою зазвичай буває позиція крайня, екстремістська) і через призму відповідних постулатів оцінювати всі події та ситуації.

Наприклад, як пише Г.Дилігенський, коґнітивне джерело фашистського та будь-якого етноцентричного світогляду полягає в прагненні до максимально спрощеного, не вимагаючого знань і розумових зусиль бачення суспільного життя. Політичний екстремізм найчастіше будується на гіпертрофовано ірраціональних уявленнях і поведінці, а такий аґресивний ірраціоналізм звичайно є наслідком певної психічної меншвартості, неблагополуччя, що примушує особистість активно використовувати механізми психологічного захисту та міфічні форми свідомості. Емоційно переживані почуття самотності, беззахисності, тривожності є типовою безпосередньою передумовою політичного екстремізму [16].Цілком очевидно, що такій спокусі легше піддаються особи більш або менш психологічно неповноцінні, уразливі, несамостійні. А поява відповідного "харизматичного" лідера з простими категоричними гаслами часто-густо діє як соціально-психологічний каталізатор, що гуртує таких громадян і штовхає на шлях політичного екстремізму.