Любченко П.П. – керівник уряду УРСР у 1934-1937 роках
24 червня 1934 р. до міста над Дніпром переїхали вищі державні й партійні установи УСРР — ВУЦВК, РНК УСРР та ЦК КП(б)У.
Коло турбот українського «прем’єра» обмежувалося назагал народногосподарськими питаннями (важливими і дріб’язковими), оскільки радянська «висока політика» творилася у Москві, слухняним її виконавцем був ЦК КП(б)У, а РНК УСРР, у свою чергу, працював під пильним наглядом політичного керівництва республіки. Про головні напрями урядової діяльності П. Любченка яскраво свідчать самі назви завізованих ним постанов РНК: «Про зміцнення наркоматами дисципліни на своїй периферії» (3 червня 1934 р.); «Про організацію ремонту тракторів» (25 жовтня); «Заключення договорів на 1935 р.» (25 грудня 1934 р.); «Про збільшення фонду зарплатні на 1935 р. в зв’язку з відміною карткової системи по хлібу та деяким іншим продуктам» (11 січня 1935 р.) та ін. 9
27 січня 1937 р. П. Любченко на Надзвичайному XIV Українському з’їзді рад виголосив доповідь «Про проект Конституції УРСР», завершивши її сервілістичною обітницею: «Схвалюючи нову Конституцію УРСР, обранці українського народу, весь український народ дадуть обіцянку великому Сталіну, що ми зробимо все, щоб Українська Радянська Соціалістична Республіка була найкращою перлиною в сузір’ї соціалістичних республік, що творять єдину могутню радянську державу — Союз Радянських Соціалістичних Республік. Ми, живучи за новою Сталінською Конституцією, зробимо все, щоб кордони Радянської України були непорушні, були межею смерті для всякого ворога, який насмілиться їх переступити».
Важко сказати, чи усвідомлював промовець двозначність своєї згадки про УРСР як «найкращу перлину» серед республік сталінської тоталітарної держави. Очевидно, що асоціація «УРСР — найкраща перлина в СРСР» та «Індія — перлина у короні Британської імперії» і — відповідно — некорисне для радянської пропаганди порівняння колоніального статусу обох «перлин» П. Любченку на думку не спадали (з тієї ж причини, мабуть, що примхливо поєднувала в його промовах археологію з геологією й «перших» та «останніх» з «могикан» — тобто за браком належної освіти).
30 січня 1937 р. Надзвичайний XIV Український з’їзд рад затвердив Конституцію (Основний Закон) УРСР. У ст. 39 її четвертого розділу («Органи державного управління УРСР») йшлося: «Найвищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади УРСР є Рада Народних Комісарів УРСР».
Серед постанов РНК УРСР, підписаних П. Любченком у 1937 р., такі: «Про план сівби ярих культур та оранки чистих і лупинових парів по колгоспно-селянському сектору на 1937 р.» (29 січня 1937 р.); «Про викладання Конституції Союзу РСР в середній школі» (4 лютого); «Про план сортових засівів, засів і виділення насінників, засів лучних трав, урожайність сільськогосподарських культур, сівбу яровизованим насінням та заготівлі й вивезення місцевих добрив у колгоспах» (9 лютого); «Про план парувальної кампанії коней на 1937 р.» (22 лютого); «Про проведення паспортизації плідників бугаїв, кнурів та баранів у радгоспах і колгоспах УРСР» (7 квітня); «Про підготовку та проведення міжрядного обробітку цукрових буряків і боротьби з шкідниками» (9 квітня); «Про народногосподарський план УРСР на 1937 р.» (5 травня — спільно з ЦВК УРСР) та ін. 12
15 травня 1937 р. П. Любченко приймав іспанську делегацію, котра перебувала у Києві, і мав з її членами тригодинну бесіду, наголосивши, зокрема: «Українські робітники, колгоспники, трудова інтелігенція твердо переконані в тому, що іспанський народ розтрощить фашистів і італійсько-німецьких інтервентів так само, як ми в свій час розтрощили Петлюру, Денікіна, Врангеля і армії іноземних держав, що підтримували білогвардійців». Водночас Панас Петрович дав «вичерпні відповіді» на запитання гостей, розповівши, «як за проводом партії Леніна — Сталіна народилася і зросла Радянська Україна».П. Любченко обирався членом Президії ВУЦВК і членом ЦВК СРСР. На XVII з’їзді ВКП(б) обраний кандидатом у члени ЦК ВКП(б), на IХ з’їзді КП(б)У — кандидатом, на Х—ХIII з’їздах — членом ЦК КП(б)У. У 1929—1934 рр. — кандидат у члени політбюро, з 1934 р. — член політбюро ЦК КП(б)У. Нагороджений орденом Леніна (1935).
«Межею смерті» для Панаса Петровича став пленум ЦК КП(б)У, який відбувся 29—30 серпня 1937 р. По доповіді С. Косіора пленум розглянув питання «Про буржуазно-націоналістичну організацію колишніх боротьбистів і про зв’язок з цією організацією Любченка П. П.». Розгляд санкціонував Й. Сталін, якому енкаведисти надали відповідні «свідчення» заарештованих колишніх боротьбистів, колег П. Любченка, зокрема А. Хвилі. 30 червня у тривалій промові Панас Петрович категорично заперечив усі висунуті проти нього обвинувачення, але так і не зміг переконати присутніх. З 15-ї до 18-ї години у роботі пленуму було оголошено перерву.
Одразу після перерви й за відсутності П. Любченка пленум ЦК КП(б)У ухвалив: «На підставі матеріалів слідства та очних ставок Любченка з заарештованими учасниками контрреволюційної націоналістичної організації Триліським, Тараном, Войцехівським, Хвилею, Межуєвим, а також на підставі заяви Хвилі на ім’я т. Єжова Пленум ЦК КП(б)У вважає встановленим, що Любченко П. П. не тільки був особисто тісно зв’язаний з керівною групою націоналістичної української контрреволюційної організації, а й входив до складу керівництва цієї антирадянської організації». Така констатація мала наслідком й відповідні «оргвисновки»: