Голубович В.О. - керівник уряду Центральної Ради у 1918 році
Призначення В. Голубовича на високу посаду стало визнанням його попередньої діяльності, але поставило його в надзвичайно скрутне становище з огляду на воєнно-політичну ситуацію, що склалася внаслідок наступу червоних військ, особливо на Київському напрямку, і повстання більшовиків в Києві проти ЦР.У цей час головні події розгорталися у Брест-Литовському, де продовжувались переговори з німцями, і навколо Києва. В умовах військового стану діяльність цивільної влади виявилася малоефективною. Завдяки активній позиції С. Петлюри і самовідданості січових стрільців Є. Коновальця, інших нечисленних військових формувань вдалося ліквідувати більшовистське повстання у Києві і на певний час стабілізувати ситуацію в столиці. Оцінюючи діяльність свого уряду в цей період, В. Голубович зазначав: «Уряд з найкращих побажань фактично не міг нічого зробити, сам перебуваючи на становищі тероризованого купкою військових, які захопили цілком і безконтрольно владу в свої руки, базуючись на розпорядженні від 14-го про облоговий стан» .
Під натиском більшовицьких військ В. Голубович разом з членами уряду і ЦР наприкінці січня 1918 р. залишив Київ і переїхав спочатку до Житомира, а потім подався у напрямку Олевськ (нині смт Житомирської обл.) – Сарни (нині м. Рівненської обл.). Після вступу на Україну німецьких та австро-угорських військ, котрі спільно з частинами української армії перейшли в наступ проти червоних, уряд УНР в перших числах березня 1918 р. прибув до столиці України.
В. Голубович і члени його уряду добре усвідомлювали, що вступ німецьких військ викличе неоднозначну реакцію серед населення України. З метою попередження небажаних ексцесів оприлюднюється відозва РНМ до громадян УНР, де підкреслювалося, що це «дружні нам війська, будуть битися з ворогами УНР під проводом польового штабу нашої держави» .
Події від 5 березня до 29 квітня 1918 р. в історії УНР і діяльність у цей час уряду, очолюваного В. Голубовичем, можна розцінювати по-різному. Але якщо стояти на ґрунті реальних фактів і враховувати окупаційний характер перебування німців та австро-угорців в Україні, то будь-яка самостійницька і конструктивна праця української влади була практично неможливою.
Ось як характеризував тогочасні події В. Голубович. На допиті 5 січня 1921 р. він сказав: «Уряд УНР існував юридично і фактично, але в міру зайняття території німцями він втрачав можливість військового, економічного контролю, і господарями становища ставали німці. З цієї причини контроль над вивезенням за кордон хлібних злаків ставав неможливим і їх вивезення проводилося німцями в значній мірі безконтрольно» .
З огляду на таку поведінку «союзників» ЦР і уряд УНР, за словами В. Голубовича, затягували роботу військових комісій, гальмували підписання тих економічних угод, які німці хотіли нав’язати. Особливо дратував німців проект земельного закону України. На думку В. Голубовича, саме відмова ЦР внести на вимогу німців корективи до згаданого закону штовхнула окупантів на пошук «більш зговірливого контрагента і тим самим прискорила гетьманський переворот» .
Обрання гетьманом України П.Скоропадського докорінно змінило суспільно-політичну ситуацію в Україні. Партії українських есерів і соціал-демократів перейшли в опозицію до нової влади. Невдовзі чільні члени цих партій були заарештовані, інші перейшли на нелегальне становище.
22 червня 1918 р. заарештовано й В. Голубовича. Разом з іншими діячами уряду його звинувачували у так званій справі банкіра Доброго. 22 липня його було засуджено на 2 роки ув’язнення, яке відбував у Лук’янівській тюрмі до 16 грудня 1918 р.
Після антигетьманського повстання і опанування становищем в Україні Директорією УНР, де провідну роль відігравали члени УСДРП В. Винниченко і С. Петлюра, позиції УПСР в суспільно-політичному і державному житті України дещо послабли. І знову наступ більшовиків змушує українську владу покинути Київ.
На початку лютого 1919 р. В. Голубович разом з М. Грушевським, О. Жуковським, І. Лизанівським через Вінницю виїхав до м. Кам’янець-Подільський (нині Хмельницької обл.). Тут вони розгорнули активну політичну діяльність, створили опозиційний Директорій «Комітет охорони республіки». Однак 24 березня 1919 р. за наказом члена Директорії П. Андрієвського цей орган було заборонено, М. Грушевський і О. Жуковський відбули за межі України, а В. Голубович переїхав до Східної Галичини, а потім – до Рівного .
Після налагодження стосунків між УПСР і УСДРП В. Голубович за вказівкою ЦК українських есерів вернувся до Кам’янця-Подільського, де взяв участь у редагуванні і виданні партійного щоденника «Трудова громада», на шпальтах якого широко висвітлювався український повстанський рух проти більшовиків і денікінців.31 травня 1919 р. за особистим розпорядженням С. Петлюри В. Голубовича призначають головою української місії, яка мала виїхати до Італії для встановлення торговельно-економічних зв’язків і проведення закупки матеріалів, зокрема, воєнного характеру. Однак через неможливість вчасно вирішити питання про подолання кордонів ця поїздка не відбулася. У подальшому він продовжує грати активну роль в діяльності тієї частини членів ЦК УПСР, які перебували у Кам’янці. Його знову вводять до складу керівного органу партії українських есерів. У другій половині вересня 1919 р. В. Голубович здійснив нелегальну поїздку через фронти з Кам’янця-Подільського до Золотоноші (Полтавської губ., нині Черкаської обл.) з метою ознайомлення зі станом повстанських сил на Україні.