Голубович В.О. - керівник уряду Центральної Ради у 1918 році

Народився в лютому 1885 р. у с. Молдавка Балтського повіту Подільської губернії в родині священика. Після закінчення духовної семінарії навчався у Київському політехнічному інституті, який закінчив у 1915 р. Здобув фах інженера-залізничника. У березні – листопаді 1915 р. працював помічником начальника дистанції ст. Куп’янськ (нині у Харківській обл.). В 1916–1917 рр. – начальник відділення водних, шосейних і ґрунтових шляхів Румунського фронту.

Політична діяльність В. Голубовича розпочалася в 1903 р., коли він став членом РУП. У 1905 р. за участь у революційному русі його притягають до адміністративної відповідальності. Навчаючись у Київському політехнічному інституті, він у червні 1912 р. приєднується до Київської групи українських есерів, а від лютого 1913 р., за його словами, стає членом цієї підпільної організації .

Навесні 1917 р., перебуваючи на службі у залізничному відомстві Румунського фронту, В. Голубович створив осередок УПСР серед залізничників Одеського вузла, став чільним членом, а потім і головою Одеського комітету УПСР. Водночас – він активний діяч Одеської української громади, від імені якої у квітні 1917 р. звертається до російського Тимчасового уряду з вимогою територіальної автономії України.

Відзнакою суспільно-політичної діяльності В. Голубовича стало обрання його гласним Одеської міської думи, потім – товаришем голови, а також членом Всеросійських та Українських Установчих зборів. На II з’їзді УПСР його вводять до складу членів ЦК УПСР, кооптують до ЦР, обирають членом Малої ради.

Активна участь у партійному житті УПСР стала однією з поважних причин висунення його кандидатури від імені фракції партії у ЦР до складу першого українського уряду – Генерального секретаріату. На засіданні Малої ради 15 липня 1917 р. В. Голубовича затверджують на посаді генерального секретаря шляхів. Однак, за його словами, він зумів приступити до своїх обов’язків лише у жовтні, тому що до того часу працював на Румунському фронті.

Внаслідок чергових перемін у складі Генерального секретаріату 30 жовтня 1917 р. В. Голубовича призначають генеральним секретарем торгівлі й промисловості. У подальшому йому, як й іншим керівним діячам Генерального секретаріату, доводиться впровадити у життя непопулярні у соціалістичних колах заходи. Ідеться про те, що від імені генеральних секретарів військових справ (С. Петлюра), праці (В. Михайлов), торгівлі і промисловості (В. Голубович) була видана низка наказів і розпоряджень

про унормування економічного життя в Україні, порушеного і дезорганізованого війною та революцією. Зокрема, фабрично-заводським комітетам промислових підприємств під загрозою притягнення до воєнно-польових судів заборонялося встановлювати контроль за виробництвом, а власникам підприємств надавалися усі права і повноваження стосовно організації виробництва. Пізніше, виправдовуючи свою позицію, В. Голубович на допитах у 1920 р. пояснював, що справа була не в «пристосуванні до буржуазних і капіталістичних груп і партій», а в необхідності «наладнати мирне виробництво і пустити його в хід» .

Крутим зворотом у житті В. Голубовича стало призначення його у другій половині грудня 1917 р. членом, а потім головою української делегації на мирних переговорах у м. Брест-Литовський (нині Брест, Білорусія) з представниками Німеччини, Австро-Угорщини, Болгарії й Туреччини. Саме він вручив цим представникам ноту Генерального секретаріату УНР із заявою про незалежність України від Росії в міжнародних справах.

Їдучи до Брест-Литовського, В. Голубович, за його словами, розумів свої завдання таким чином:

– домогтися заключення миру, щоб по можливості уникнути неминучої окупації німцями та австрійцями України;

– забезпечити відновлення і налагодження транспорту;

– сприяти відновленню фабрично-заводського виробництва і забезпеченню української армії усім необхідним для боротьби з будь-яким ворогом України .

Перебування В. Голубовича у Брест-Литовському (до 8–9 січня 1918 р. – за старим стилем) сприяло зростанню його популярності у середовищі УПСР. В умовах чергової кризи у стосунках українських есерів і соціал-демократів у ЦР голова Генерального секретаріату УНР В. Винниченко подав у відставку. Новий уряд УНР, іменований ЦР після проголошення IV Універсалу РНМ, 18 січня очолив представник УПСР В. Голубович. На той час йому виповнилося 33 роки. Крім В. Голубовича, який лишив за собою міністерство торгівлі і промисловості, до першого складу його уряду увійшов лише один представник попереднього уряду – соціал-демократ М. Ткаченко (міністр юстиції). За новий уряд на засіданні IX сесії ЦР проголосували усі фракції, утрималися лише Бунд і меншовики.