Механізми взаємодії адаптації особистості з політичною системою
Достатність цілепокладання має суттєве значення для стану політичної адаптації також у випадку зміни особистісних орієнтирів у політиці, при виборі особистістю іншої політичної платформи. Механізм достатнього цілепокладання не тільки готує зміну політичної поведінки, але і визначає її характер. В свою чергу, нова сформована поведінка починає вносити відповідні корективи в цілепокладаючу систему механізмів. Адаптуючі дії особистості у політиці набувають більш високого якісного змісту і смислового виразу.
Політична свідомість, що формується, і поведінка, яка визначає адаптивні можливості особистості, зобов'язують її обирати і засвоювати нові політичні стереотипи, а також продукувати власні, які можна віднести вже до нового політичного середовища.Механізми вибору, формування і засвоєння політичних стереотипів поведінки визначають відносну стійкість адаптивних процесів у політиці, підсилюють закріплювальні функції особистості в різних галузях практичної політичної діяльності. Адаптивна дія особистості з застосуванням цих механізмів набуває цілеспрямованого характеру: особистість адаптується, опановує політичний простір, політичне середовище.
При цьому слід відзначити одну особливість: політико-адаптуючі можливості особистості здебільшого і передусім залежатимуть від її індивідуальних здібностей щодо вибору політичних стереотипів з урахуванням часових інтервалів, які зумовлені безпосередньо протіканням політичних процесів. Якість вибору стереотипів напряму буде визначати якість адаптивних дій особистості у політиці. Неякісний вибір стереотипів поведінки, несвоєчасне їх засвоєння особистістю зумовлять зворотний процес – дезадаптацію.
Також адаптивні можливості особистості будуть багато в чому залежати від того, наскільки політична система надає їй права і свободи у виборі необхідних стереотипів. Тому політична адаптація особистості не можлива без врахування механізмів її включення в систему політичних відносин. Для того, щоб почали працювати механізми включення, є необхідною двобічна зацікавленість особистості і політичної системи у здійсненні їх взаємодії. Лише в такому випадку ми можемо вести мову про «добровільне» адаптування особистості до системи з визначеною мірою її прав і свобод у політиці для того, щоб включення було ефективним, необхідно розробити програму, врахувати умови і засоби реалізації особистості у політиці. Механізми включення можуть бути різноманітними, це – безпосереднє, практичне залучення особистості до розв`язання конкретних політичних завдань, орієнтація її діяльності на задоволення групового політичного інтересу, участь в керуванні політичними явищами і процесами, розробка політичних програм з подальшою реалізацією їх на практиці тощо.
Поряд з механізмами включення особистості до політичної системи мають існувати захисні механізми її політико-адаптивної дії. Захисними механізмами повинні володіти як суспільство, зокрема, політична система, держава, так і власне особистість.
Захисні механізми можна подати, на наш погляд, двома групами: механізми, які регулюють чуттєво-емоційну сферу політико-адаптивних дій, і ті, які регулюють власне раціональну сферу. Перша група механізмів включає: готовність особистості на психічному, емоційному рівні реагувати на ті чи інші політичні подразники з використанням комплексу різних емоційних стереотипів поведінки у політиці, мотиваційного блоку, мінливості психічних станів. Власне раціональний рівень механізмів захисту у політико-адаптивній дії особистості включає: здатність особистості розумно сприймати і оцінювати політичну ситуацію, використовуючи при цьому накопичені знання, досвід, навички, прийоми щодо ведення політичної дії, а також здатність адекватно до політичної ситуації відображати різні події, спираючись на політичні ідеали, ідеї, теорії, норми та принципи для досягнення певних результатів. Раціональна система захисних механізмів передбачає одну суттєву особливість – це здатність особистості адаптуватися до політичного середовища через досягнення гармонійного, діалектичного поєднання особистісних і суспільних потреб і інтересів. Саме на цьому рівні політичного адаптування особливо активно починає діяти друга група механізмів – це нормативний механізм, механізм регулювання і контролю за поведінковою діяльністю особистості в умовах її безпосереднього зіткнення з політичними явищами і процесами в суспільстві.
Нормативний механізм включення особистості в різноманітні політичні відносини реалізується двома факторами – зовнішньою регуляцією людської поведінки і її саморегуляцією, яка передбачає відносну автономність поведінки особистості. Ефективність такого механізму залежить від адекватності нормативного відображення дійсності, соціальних очікувань і потреб, що, в решті решт, визначає мотивацію політичного залучення і функціонування особистості.
Процес здійснення нормативного відображення дійсності, формування ставлення самого носія (в нашому випадку - особистості) до норм, їх сприйняття і реалізація відбувається на двох рівнях: 1) раціональному, як усвідомлене нормотворення; 2)емоційному – відображення норм, що виникають стихійно.
Емоційна форма відображення дійсності в індивідуальній свідомості може виконувати позитивну роль у закріпленні і функціонуванні політичних норм, може бути в ролі основного мотиву поведінки особистості. До норм емоційно-психологічного відображення дійсності зазвичай відносять звички, традиції, емоції, настрої тощо.