Механізми взаємодії адаптації особистості з політичною системою

Видове багатоманіття механізмів політичної адаптації визначається багатосторонністю залучення особистості в системі політики. Для кожного поетапного входження особистості в політику властива певна група чи блок механізмів, які відповідають за надійність у встановленні відносин між адаптантом і адаптуючою політичним середовищем, а також за якість самого адаптування.

Першими і найнеобхіднішими механізмами політичної адаптації особистості, на наш погляд, є механізми самооцінки і самопізнання особистістю власного місця і значущості в соціополітичному довкіллі.

Діяльність механізмів самооцінки і самопізнання в системі факторів, що обумовлюють політичну адаптацію, базується на формуванні певної системи знань особистості про політику і політичні процеси.

Ця система, в свою чергу, визначається:

-- загальним рівнем розвитку політичної свідомості особистості;

-- відповідною системою політичних уявлень, норм і цінностей;

-- конкретним теоретичним і практичним знанням про політичну систему, політичну ідеологію, про діяльність політичних організацій, інститутів тощо;

-- соціально значущим політичним досвідом, а також навичками, прийомами та способами політичної реалізації;

-- системою політичних, правових, моральних та інших норм регулювання відносин особистості із суспільством, з політичною системою і державою.

Цей неповний перелік вимог до певного рівня політичної свідомості особистості дає нам право вести мову про ефективний вплив особистості на політику, формувати достатні механізми по її адаптації до системи політичних явищ і процесів у суспільстві, які знаходяться в стані розвитку. Вже на цьому початковому етапі адаптування особистість повинна хай не вміти, але хоча намагатися співставляти власну систему оцінок в аналізі тих чи інших політичних подій з офіційно визнаною системою оцінок у політиці. Відразу слід обмовитися, що якість оцінки особистістю політичних подій носитиме, в основному, персоніфікований характер, оскільки паралельно цій дії здійснюватиметься і інша, не менш важлива – дія самооцінки і самопізнання себе як суб`єкта політики.

Завдяки дії цих механізмів особистість буде вимушена формувати напрямок власної політичної діяльності відповідно до знань, які вона отримуватиме безпосередньо у процесі адаптації, керуючись при цьому іншими внутрішніми мотиваційними установками на адаптацію.

Таким чином, ми бачимо, що поряд з вищезазначеними механізмами політичної адаптації починають діяти політикомотиваційні механізми. Формування цих механізмів відбувається під безпосереднім впливом на особистість усього комплексу політичних явищ і процесів, які відбуваються у суспільстві. В той же час, характер і функціональна спрямованість дії таких механізмів буде здебільшого залежати від зусиль конкретної особистості, від того, якими знаннями, нормами і принципами вона керується у власній політичній діяльності. Політико-мотиваційні механізми також мають включати політичний інтерес і політичні потреби, які є джерелом і рушійною силою політичної активності і діяльності особистості, що важливо при аналізі подальшої її орієнтації в політично багатовимірному світі.

Фактично політико-мотиваційні механізми на особистісному та на суспільному рівні будуть забезпечувати змістовну особливість адаптуючих процесів в умовах діалектичної взаємодії особистості з суспільством. Інакше кажучи, це спонукальні механізми до здійснення політичних дій. Вони лежать у підґрунті появи іншої групи механізмів - механізмів формування достатнього цілепокладання і зміни політичної поведінки.

Наші ствердження про достатнє цілепокладання особистості не є безпідставними, особливо, коли мова йде про початкове адаптивне залучення її до політики. Складно не погодитися з тим, що будь-яке соціальне залучення особистості, зокрема і початкове залучення її од вирішення політичних завдань, завжди ґрунтується на цілепокладанні, нехай навіть у його найпростіших формах. Однак, нас цікавить цілепокладальна адаптивна діяльність особистості як достатньо раціонально осмислена, така, що має у своєму змісті головні, визначальні принципи і програмно-нормативні установки. Таке цілепокладання здатне забезпечити ефективність політико-адаптивних відносин.