1. Ідеї прагматизму і етатизму у політичному вченні Н.Макіавеллі. 2. Поняття політичної свідомості

Громадська думка як форма політичної свідомості відображає ставлення соціальних спільностей, осіб до політичних програм, дій політичних суб'єктів, політич¬них лідерів. Це один з дійових каналів демократичної політичної системи, завдяки якому політичні структури спроможні збагнути Інтереси мас і розгорнути діяльність з метою здійснення їх.

Відчуження демократії від влади упродовж трива¬лого часу відбувалося шляхом перекручення громад¬ської думки, неадекватного її вираження. Вузько-групові, келейні інтереси тих, хто тримав владу, не підда¬валися соціальній експертизі на людяність. Монополь¬ність суджень бюрократизованої управлінської еліти відчужувала різноманітність думок людей. В основі плюралізму лежить незбіг інтересів соціальних спіль¬ностей, але він не заперечує спільних інтересів суспіль¬ства і держави.

Врахування громадської думки стає одним з каналів ефективності політичних дій суб'єктів. Однак говорити про її дієвість, компетентність, належну методологічну озброєність означає заперечувати реальний стан справ у цій сфері. Це новий для нас механізм, форма вира¬ження політичної свідомості мас. А щось нове завжди перебуває у діалектичній єдності, боротьбі, суперечності із старим.

Однією з поширених соціальних суперечностей є під¬хід до громадської думки як до панацеї «демократичного», «наукового» вирішення багатьох проблем. Такий підхід склався в умовах адміністративно-командної, бюрократичної системи керівництва й управління і є антидемократичним, поверховим, утопічним. Він за¬безпечується відповідним кадровим потенціалом. Вчені «від соціології» заповнюють політичні структури. Зараз престижно мати соціологічну лабораторію, групу соціологів по вивченню громадської думки. При цьому нікого не цікавить, якою методологією та методикою озброєні соціологи — «новатори тa прогресисти». Вважають, якщо громадська думка є специфічним станом суспіль¬ної і політичної свідомості, який відображає ставлення людей до найрізноманітніших питань суспільного і полі¬тичного життя, то пізнання його, вироблення практич¬них рекомендацій є саме по собі благом, яке слід під¬тримувати й розвивати. Тому не має значення, на яких основах базується вивчення громадської думки. Со¬ціологічна наука видасть бажаний результат, який зде¬більшого ніким не використовується. Отже, створюва¬лася і створюється видимість демократичних процедур дослідження, застосування їх результатів, що в умо¬вах антидемократизму, авторитарності думки . керів¬ництва, низької демократичної культури мас е про¬фанацією.

Нині йдеться не просто про подолання догматичного, консервативного погляду на громадську думку, а про її нову роль. Громадська думка має базуватися на все¬мірному розвитку демократичних інститутів, що дають змогу подолати бюрократичні перекручення, косність, підміну волі народу адмініструванням, на можли¬востях широкого використання і розвитку демократич¬них відносин для безпосередньої участі людей у по¬літичних процесах та управлінні ними. У такий спо¬сіб можливе досягнення належного рівня громадської думки.Нині суть проблеми полягає не лише у вивченні громадської думки як фактора демократизації політич¬них процесів, а й у дослідженні обстановки, відносин, за яких виникає громадська думка, факторів, що зу¬мовлюють її істинність, адже громадській думці пере¬дують суспільні настрої. Ці дві лінії творчого пошуку невіддільні, але відносний поділ їх необхідний, оскільки дає інформацію щодо суб'єктів громадської думки й обстановки, у якій відбувається оцінка ними предмета обговорення. У будь-якому випадку суперечність між змістом громадської думки й обставинами, що зумови¬ли її, повинна розв'язуватися демократичними метода¬ми, в основі яких лежить високий рівень культури людей. Цьому сприяють розширення самостійності соціальних спільностей у розв'язанні поточних політичних проблем, впровадження у практику відкритих конкурсів, атестацій, розширення демократичних засад в управлін¬ні та інші заходи.

Даний процес перебуває у стадії становлення. Ще не відпрацьовані механізми реалізації демократичних відносин, що позначається на компетентності та ефек¬тивності громадської думки. Ступінь участі громадської думки у процесах управління на рівні відображення її у політичній теорії може бути представлений у двох положеннях: «По-перше, повноті вираження цієї думки, публічній (відкритій) представленості всіх її секторів і підрозділів з використанням усіх наявних в суспільстві каналів; по-друге, гарантованому включенні громад¬ськості у механізм влади, в процеси підготовки, прийнят¬тя і реалізації рішень»

Висновки

Отже, можна зробити наступні висновки:

Макіавеллі заперечував теологічний підхід до з'ясування сутності держави і права та обґрунтовував концепцію фортуни (долі). Але воля людини не зовсім підкорена приписам чи випадковості фортуни. Форма держави залежить від кількості правителів. Це, за вченням мислителя, республіки або держави, що управляються "єдиновладне"2, — монархії. Останні можуть бути успадкованими або новими, що здобуті з допомогою зброї або в той самий спосіб приєднані до успадкованої монархії.