1. Ідеї прагматизму і етатизму у політичному вченні Н.Макіавеллі. 2. Поняття політичної свідомості

Існують два взаємопозв'язані блоки елементів полі¬тичної свідомості — мотиваційний та пізнавальний.

Мотиваційний блок. До нього належать: політичні потреби та інтереси, політичні цілі та цінності, психологічні установки та ідеологічні настанови, політичні переконання. Ці елементи, обумовлюючи одне одного, спонука¬ють людей до певної політичної поведінки. Цей процес су¬проводжується емоціями, почуттями тощо.

Пізнавальний блок. Він охоплює: політичну інформованість, політичні знання, теорії, уявлення, політичну ідеологію носіїв політичної свідомості. Виняткове місце в політичній свідомості посідає правосвідомість, що є вод¬ночас відносно самостійною субстанцією. Адже знати, поважати і виконувати правові норми — обов'язок кожного громадянина правової держави і суб'єкта політичних відносин.

Глибина розвитку компонентів політичної свідомості соціального суб'єкта визначає рівень його політичної освіченості та зрілість політичної культури в цілому. Звичайно, політичні знання, уявлення — відносні, як і людські знання взагалі. Нерідко вони мають різний сту¬пінь адекватності реальному стану речей, оскільки ґрунтуються не лише на об'єктивних фактах, а й на до¬мислах, неперевіреній інформації, ортодоксальних ідеологемах, необґрунтованих, упереджених теоріях тощо. Це зумовлює і незрілість політичної культури в суспільстві, необхідність її підвищення та збагачення. Система компонентів політичної свідомості формує світогляд суб'єктів політики — їхнє розуміння світу, місця і ролі в ньому людини. Світогляд може бути матеріалістичним, ідеалістичним, позитивістським, релігійним тощо.

Залежно від критерія, взятого за основу, політологи розрізняють різні рівні політичної свідомості.

За ознакою суб'єкта політики (соціологічний підхід) розрізняють такі її рівні:

політична свідомість суспільства;

політична свідомість соціальної спільноти (клас, нація, про¬фесійна, вікова група і т. ін.); п

політична свідомість особи.

Щодо гносеологічного підходу (рівень знань, усвідом¬лення політичних процесів та ін.) виділяють теоретич¬ний і буденний рівні політичної свідомості.

Буденний (емпіричний) рівень — це сукупність поглядів, уявлень, стереотипів, які виникли із повсякденної практики лю¬дей. Водночас він не позбавлений деяких теоретичних та ідеологічних елементів. На такому рівні політичної сві¬домості політичні процеси і явища віддзеркалюються поверхово, без глибокого проникнення в їх сутнісні ха¬рактеристики. Йому властиві спрощеність оцінок, емо¬ційність, імпульсивність, гострота сприймання політичного життя, обожнювання кумирів чи граничне невдово¬лення політичними лідерами. Буденна свідомість суттє¬во впливає на формування громадської думки. Саме бу¬денну свідомість великої маси людей називають масовою свідомістю, а свідомість групи людей — груповою. Не¬рідко її експлуатують різні політичні сили для досягнення своєї мети.Важче маніпулювати політичною свідомістю на її теоретичному, науковому рівні, оскільки вона є сукупні¬стю політичних теорій, ідей, поглядів, в основі яких — наукові дослідження політичних явищ, процесів, відносин. На цьому рівні відбувається формування законів, понять, концепцій політичного життя, вироблення про¬гнозів. Теоретична свідомість є стрижнем політичної іде¬ології. Нею володіє обмежена група людей — вчені, ідео¬логи, політичні діячі.

Структура політичної культури не вичерпується елементами політичної свідомості.

За тоталітарної політичної свідомості, відчуження людей від влади ця свідомість підтримувала віру народу непогрішність верхів, мудрість вождів, що вислов¬люють, мовляв, народні інтереси. Політичний ринок наповнювався ритуальним словоблуддям, коли мова політики відбивала міфи й утопії. Тому політична термі¬нологія не мала нічого спільного з політичним смислом, мовою політичної науки, практикою політичного буття. Реалізація, прикрашення дійсності із постійними дог¬матичними настановами, стереотипами були зручним інструментом консервації рабської, слухняної свідомо¬сті мас та звеличення «мудрих» промов верховних правителів, що заміняли голос народу, громадську думку.