1. Макс Вебер про політику як покликання і професію. 2. Місце і роль Бендерської Конституції Виводу прав України П.Орлика в розвитку української політ
Важливою особливістю, що відрізняла її від звичайних гетьманських статей і робила подібною до пізніх європейських конституцій, було те, що вона укладалася не між гетьманом і монархом (протектором української держави), а між гетьманом та козацтвом, яке виступало від імені всього українського народу. Проте слово ''конституція'', що вжите у назві, ще не мало такого значення, як сьогодні, а, отже, є помилкою вважати цей документ конституцією у сучасному розумінні.
Конституція Пилипа Орлика містила багато цікавих і прогресивних ідей, була на рівні кращих досягнень тогочасної юридичної думки. Вона значно випереджає свій час, а також свідчить про глибоко демократичні засади кабінета Пилипа Орлика і про те, якою серйозною фігурою був він сам.
Конституцію складено з цілковитою певністю у швидкому поверненні на Батьківщину, де вона буде мати юридичну силу для всієї України. Тому в момент її укладення, вона уявлялась цілковитою реальністю, а не просто теоретичним проектом, яким стала пізніше, коли повернення в Україну її укладачів стало неможливим. Реальної сили Конституція так і не набула, а тому лишилася в історії як оригінальна правова пам'ятка, своєрідна юридична платформа ''мазепинського руху'' і, найголовніше, як один із перших конституційних актів в історії Європи, який обгрунтовує можливість існування парламентарної демократичної республіки.
Особливого характеру в останні роки набула проблема української мови. Ця гострота була викликана помилковими догматичними підходами до розвитку національних мов протягом останніх 70-ти років. Відродженню національномовних процесів і національної свідомості сприяють історичні мовні джерела, до яких і відноситься Конституція Пилипа Орлика - своєрідна мовна пам'ятка українського народу. Пам'ятники руйнуються з плином часу, люди вмирають, а письмові джерела лишаються, доповнюються. І саме з них ми черпаємо наші знаня, саме вони нагадують нам про наші коріння.
Карл ХІІ підтвердив схвалену конституцію і став гарантом незалежності України.
Шляхи до незалежності і свободи, до політичної самостійності проходять через зростання національної самосвідомості, через усвідомлення кончої необхідності національного відродження народу України, через боротьбу - і самих українців, і представників інших національностей і народностей, які пов'язали свою долю з долею України.
3. Сучасні концепції демократії
Термін «демократія» належить до числа найбільш спірних і невизначених понять сучасної політичної теорії. Один з найпоширеніших звичаїв ХХ століття, що у багатьох випадках є простимою слабкістю, – в питаннях політики неодмінно ставати під прапор демократії. Як затверджував відомий австрійський державознавець Хане Кельзен, критикуючи більшовизм, в ХІХ-ХХ сторіччях слово „демократія” всюди стало пануючим гаслом і недавно, якщо воно, як всяке таке гасло, втратило певний і твердий зміст. Слідуючи вимогам моди, його стали вважати потрібним зі всіх можливих приводів і для всіх можливих цілей, так що воно стало покривати собою самі різні і часто абсолютно суперечливі один одному поняття.Розглядаючи проблему політичної демократії науковці бачать реалізацію перш за все політичних прав і свобод. В залежності від того, як народ бере участь в управлінні суспільними і державними справами, демократія поділяється на пряму (безпосередню), плебісцитарну, представницьку (репрезентативну). Дамо визначення кожній із них.
Пряма демократія – це безпосередній вираз особою своїх політичних прав і свобод шляхом участі у підготовці, обговоренні, прийнятті важливих рішень.
Плебісцитарна демократія – відрізняється від прямої тим, що пряма демократія передбачає участь громадян в усіх стадіях політичного процесу, а при плебісцитарній можливості політичного впливу громадян обмежені і зводяться до голосування „за” чи „проти” певного законопроекту чи рішення.
Представницька демократія – це опосередкована участь громадян у прийнятті рішень шляхом вибору ними в органи влади своїх представників (депутатів), які покликані виражати їхні інтереси.
Кожна людина розуміє демократію по своєму: для когось це свобода, а для іншого сваволя. Американський президент А.Лінкольна, відзначав, що демократія – це „влада народу, із народу і для народу”. Головною кожної демократичної системи ї принцип: ніхто не має права змушувати людину підкоритись владі, яку вона не обирала і яка не відстоює її інтереси та загальне добро народу.