Сутність і характер сучасного феміністичного руху

2. Глобалізація феміністичног руху

Хотілося б окремо відзначити поширення уявлень про так звану «універсальність та глобальність» гендерних проблем, що набули значної популярності в міжнародних проектах розвитку, здебільшого спрямованих на країни третього світу, багато з яких зараз швидко переорієнтувалися на країни колишнього СРСР.

За основу цієї концепції взято досить слушний феміністський аргумент про універсальність дискримінації жінок, незалежно від культури та релігії, в рамках якої вона відбувається. Пристосування, а точніше вульгаризація цієї ідеї спричинило появу багатьох проектів, що використовують однакову стандартну модель для покращання становища жінок, зовсім не беручи до уваги конкретні умови даної країни: її історичний розвиток, становище жінок та розвиток жіночого руху, зокрема політичні умови такого розвитку. В своїй квінтесенціальній формі ця концепція представлена Програмою дій Всесвітньої конференції в Пекіні (1995 рік) і закладена в основу політик держав, делегати яких підписали цей документ. Ще в Пекіні неурядові делегації з колишнього радянського блоку виступили з окремою заявою про непридатність такої Програми дій відобразити окремі проблеми жінок країн перехідного періоду, а також своєрідну ізоляцію, в яку потрапили «неурядовки» цих країн, готуючись до Всесвітнього форуму. Їх підтримало чимало делегаток з латиноамериканських та азіатських країн, які вбачали в цьому прояви макро-економічної політики розвинутих країн та транснаціональних корпорацій (так званий конфлікт «Північ-Південь» («North-South inequalities»). Зараз в пострадянському регіоні ця позиція політичне оформлена в так звану КАРАТ-коаліцію, яка об'єднує жінок з 28 країн колишнього Радянського Союзу та Східної Європи, і має розгалужену електронну мережу та широкі регіональні контакти. Сьогодні КАРАТ намагається доповнити та скоригувати Програму дій, а також документи, прийняті конференцією «Пекін+5» в Нью-Йорку 2000 року, та лобіювати власні уряди й міжнародні організації з метою привернути увагу до конкретних програм боротьби з жіночою бідністю та жіночим безробіттям. Окремою турботою для жіночих організацій цього регіону є екологія, яка є особливо актуальною і для України. Недарма перші незалежні жіночі організації виникли в Україні саме на тлі екологічної проблематики.

3. Основні тенденції жіночого руху

У діяльності жіночих організацій сформувалися дві тенденції.

Перша – традиційна тенденція жіночого руху пов’язана з активною діяльністю жінок, спрямованою на відновлення народних звичаїв, утвердження національної мови, моралі етносів, освіти тощо. Вона визначається таким поняттям, як «берегиня». Цей термін став популярним в період перебудови і набув широкого вжитку після виходу книги «Берегиня» українського етнографа В.Скуратівського. Поняття «Берегиня» є справді історично виправданим для української жінки. Та, зважаючи на суцільну патріархатну свідомість, на брак глибоких знань історії України, а ще більше – історії та особливостей жіночого руху – поняття «берегиня» звужується до ролі жінки лише як хатньої господині. Звідси невипадково висловлюються песимістичні прогнози щодо майбутнього жінки в політичному та інших сферах життя України.Спостерігається й інша крайність – ідеалізація лише окремих періодів української історії. Незнання власної історії, невміння користуватися її уроками, витворили погляд, що поширення жіночого руху, фемінізм не притаманні українському суспільству. В той же час, теоретичне осмислення громадсько-політичного і культурно-освітнього руху другої половини ХІХ - початку ХХ століття в Україні дає підстави стверджувати, що український фемінізм – це реальність. Діяльність жіночих організацій цього періоду у винятково складних обставинах справила надзвичайно благотворний вплив на подальший розвиток українського життя. Поширення теоретичних обґрунтувань жіночого руху, практика роботи жіночих організацій дає підстави говорити, що була створена концепція, яка у пізніших дослідженнях утвердилася під назвою прагматичний (практичний) фемінізм. Ця концепція ґрунтувалася на широкому демократизмові, на ідеї національного поступу, реальній культурно-освітній і громадсько-політичній праці. На жаль, українське суспільство з цими сторінками своєї історії до цього часу ще не ознайомлене.

Друга – феміністична тенденція жіночого руху пов’язана з визначенням сфери жіночих інтересів та захистом їх. Ця тенденція в діяльності жіночих організацій сьогодні іноді поєднуються з традиціоналістською і проявляється дуже слабо. Причина її слабкості та невизначеності полягає в тому, що емансипація і фемінізм розглядалися в колишньому СРСР та й досі розглядаються в українському суспільстві як негативні явища. Заміна поняття «емансипація» на «жіноче питання», «жіноча особистість» на «жіночі маси» стала принциповою. В радянський період це відповідало змісту комуністичної ідеології, повернутої об’єктивно в минуле. Радянська патріархатна система, яка дала жінці формальну свободу й дозволила їй працювати на важких, шкідливих роботах, ніколи не допускала її в керівну еліту, не прагнула переконати чоловіків, що сімейні обов’язки та виховання дітей є не тільки сферою жіночих інтересів. Радянська жінка ніколи не відчувала реальних результатів емансипації, ніколи не приєднувалася до феміністичного руху.