Сутність і характер сучасного феміністичного руху

Вступ

Розвиток суспільства, його стабільність або дефініції тісно пов’язані з розвитком особистості взагалі і особистостей жінки та чоловіка зокрема. Стратегія розвитку ХХІ століття спрямована на утвердження основ гендерної рівноваги, гендерної демократії , статевої збалансованості в суспільстві. Без демократичного розвитку особистості як чоловіка, так і жінки неможлива демократизація всіх сфер світобачення. Система волевиявлення обох статей – чоловіків і жінок як рівних у правах та можливостях, що закріплені законодавчо й забезпечені реально у політико-правових принципах, діях, розбудові громадських і державних структур з урахуванням гендерних інтересів має стати основою функціонування суспільства в третьому тисячолітті.

На зорі нового тисячоліття панівною стає ідея, відповідно до якої, принцип рівності чоловіка й жінки реально може бути досягнутий у суспільстві лише через комплексний підхід до проблеми рівності. В загальну систему функціонування суспільства (mainstream) повинні бути включені критерії рівності між чоловіком і жінкою або питання про перспективи жінок. Концепція комплексного підходу до проблеми рівності жінки і чоловіка, концепція “mainstreaming” є стратегічною концептуальною лінією людського розвитку ХХІ століття, а тому її реалізація значною мірою залежатиме не тільки від політичної волі держави, але й від ступеню розвитку жіночого руху, його позицій та впливу на прийняття політичних рішень.

1. Сучасний фемінізм: особливості формування та розвитку

Одна з визначальних феміністичних хвиль на Заході відбувалась у 1970-і роки. Головними його гаслами були пропаганда свободи вибору репродуктивної поведінки, тобто доступ до контрацептивів та планування сім'ї, сексуальна революція, перегляд традиційних стосунків між жінками та чоловіками в усіх сферах життя, доступ чорношкірих жінок до тих самих благ, якими користувались білі жінки, та багато інших. Західн.і жінки активно утворювали жіночі організації та групи підтримки. Популярним методом роботи з жінками був метод так званого «підйому свідомості» («consciousness-raising»).

Жінки збиралися на базі свого району малими дискусійними групами, щоб відверто говорити про всі свої проблеми, які вони не могли порушити більше ніде. Найголовнішим було те, що жодна з цих груп та організацій не мала партійної належності, а створювалася виключно як організація жінок. Крім того, окреслювалося ціле коло «суто жіночих проблем», які мали право вирішувати самі ж жінки.

Це не були ті постулати «успішного рішення жіночого питання в СРСР», до яких ми звикли. Сім'я та держава усувалась від патерналістського втручання в особисте життя жінки, і вона могла сама визначати міру і ступінь своєї жіночності та виконання своєї «традиційної ролі» в широкому сенсі цього слова. Не кожна жінка хотіла або могла одразу «зрадикалізуватись» (хоча цього й не вимагалось). Однак вже самим існуванням у суспільстві активної групи феміністок були створені передумови для змін в особистому та професійному житті всіх жінок. Таким чином, в основу західного жіночого руху з самого початку було закладене право жінки на автентичність та автономність, незалежно від етнічної чи соціальної групи, до якої вона належала. Це й визначило загалом високу громадянську активність жінок, і незабаром представниці жіночого руху вибороли собі місце як серед політичного істеблішменту, так і серед громадськості в цілому. Жінки проводили публічні акції, а деякі з них на таких акціях навіть спалювали білизну, щоб підкреслити, що не хочуть залежати від прийнятих вимог до форми жіночої фігури. Деякі з цих організацій були пов'язані з пацифістським рухом, але, здебільшого, це були все-таки чисто жіночі організації. В наших тодішніх мас-медіа це подавалось як частка антимілітаристського руху проти війни у В'єтнамі, і справжнє значення жіночих акцій протесту приховувалося.

Ідеї фемінізму в Радянському Союзі не поширювались. Одним з пояснень було те, що наші жінки вже здобули всі або майже всі права, і їм більше немає чого виборювати у держави. Усі невирішені питання були покликані розв'язувати жіночі ради на виробництві, а також спілки радянських жінок. Перша спроба впровадження феміністичних ідей була зроблена Тетяною Мамоновою та її ленінградської групою. Це була публікація альманаху «Марія», в якому вони намагалися привернути увагу до особливої сили й ролі, що покликана відіграти жінка в сучасному суспільстві. Редактори альманаху були вислані за межі СРСР. Тепер важко сказати, чи можна було вважати їхню діяльність чисто феміністичною, але, очевидно, з погляду спецслужб будь-який елемент протиставлення жінки суспільству вже вважався фемінізмом. Протягом досить тривалого часу Тетяна Мамонова була яскравою фігурою в американському жіночому русі. Вже пізніше представниці незалежного жіночого руху Росії, України та інших країн пострадянського регіону почали виїжджати й публікуватися на Заході, знайомлячи дослідників та активісток зі своїм власним досвідом організації жіночих рухів.Жіночі студії на Заході — це сформована галузь знань, яка викладається майже в усіх без винятку коледжах та університетах. Багато фахівців жіночих студій (women's studies) на Заході вийшли безпосередньо з жіночого руху. Вони мали уявлення про практичні методи і цілі жіночих рухів і розуміли, як пропагувати ці знання. Головне ядро спеціалістів складали історики та літературознавці. Одні стали авторами безпрецедентних творів, що висвітлювали всю історію людства через призму жінок. Інші ж науковці дали нове трактування багатьом творам навіть найвідоміших письменників. Під критику феміністських авторок часто (і слушно) потрапляли такі світові авторитети, як Лев Толстой, Зігмунд Фрейд, Аристотель. Стали з'являтися романи, де домінували феміністські погляди.