1. Тоталітарний лад в СРСР. 2. Свобода особи та норми поведінки

1) норма відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони по¬ведінки (вид і міру поведінки);

2) норма вбирає в себе всі основні властивості права (норма¬тивність, формальну визначеність, стабільність, владність);

3) норма має чітко виражену структуру, складається з елеме¬нтів (диспозиція, гіпотеза, санкція).

Поряд із цим норма права має внутрішній зміст:

— є мірою свободи і справедливості;

— є результатом владної діяльності держави, яка полягає в узагальненні і систематизації типових конкретних право¬відносин, що виникають у громадянському суспільстві;

— має завжди загальний характер, тобто це таке розпоряд¬ження, що адресоване безлічі індивідуально не визначе¬них суб'єктів і розраховано на багатократність застосу¬вання за певних життєвих обставин.

У будь-якій державі існує і виникає величезна кількість норм права. Ці норми можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм (ознакою).

Норми права за предметом правового регулювання (або за га¬лузями права): норми конституційного, адміністративного, кри¬мінального, цивільного, трудового, екологічного права та ін.

Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпо¬рядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов 'язків суб'єктів. Інак¬ше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки.Диспозитивні — норми, у яких держава наказує варіант пове¬дінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин са¬мим визначати права й обов'язки в окремих випадках. Їх нази¬вають «заповнювальними», оскільки вони заповнюють відсут¬ність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: «за відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлено в договорі» та ін.). Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки.

Заохочувальні — норми, що встановлюють заходи заохочен¬ня за варіант поведінки суб'єктів, який схвалюється державою і супільством і полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати премій).

Рекомендаційні — норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб'єктів

Заборонна норма відповідає охоронній нормі, проте їх не слід плутати. У заборонній нормі заборона чинити правопорушення (злочини) має регулятивний характер, оскільки її дотримання, пов'язане з недоведенням до правопорушення (злочину), із під¬тримкою правопорядку. Наприклад, адміністративно-правова норма, що встановлює заборону займатися певним промислом, є заборонною нормою.

Охоронна (кримінально-правова) норма, яка вказує на конкрет¬ні злочини і міри покарання, припускає заборону чинити зло¬чини, але не містить заборони, оскільки її застосування розра¬ховане на факт скоєння злочинного діяння, на порушення пра¬вопорядку. У разі злочину відбувається порушення не охоронної (кримінально-правової) норми, а регулятивної норми з іншої галузі права: зобов'язувальної, заборонної або дозвільної. Охо¬ронна правова норма не порушується, оскільки умовою, що ви¬кликає її дію, служить акт злочину.

Заборона входить до змісту і зобов 'язувальної норми. Встано¬влюючи обов'язок особи здійснювати певні позитивні дії, зо-бов'язувальна норма містить заборону зробити щось інакше, ніж це потрібно для забезпечення інтересу уповноваженої особи. У разі порушення зобов'язувальної норми відбувається посяган¬ня не на заборону (як у заборонній нормі), а на позитивне зобов'язування.

Тричленний поділ регулятивных юридичних норм відповідає тричленному поділу засобів регулювання: дозволяння, заборо¬на, зобов'язування (веління).