Зворотний зв'язок

1. Тоталітарний лад в СРСР. 2. Свобода особи та норми поведінки

Комуністична партія здійснювала тоталітарний контроль за суспільним життям. Він став можливим внаслідок інститутів, включно з економікою. Одержання здійснювалося в ході “соціалістичних перетворень” – націоналізації та спілкування. Засоби виробництва звичайно не переходили після націоналізації під управління нації, а після усуспільнення – під управління суспільства. Всім управляла держава. В перебігу так званих соціалістичних перетворень відбувалася трансформація радянських громадян у німотні “гвинтика”, цілком залежні від держави.

Після взяття влади і зниження політичних конкурентів Ленінська партія почала розгалужуватися на внутрішню і зовнішню.Внутрішню партію складала партійно-радянська номенклатура, тобто начальники всіх рангів в опанованих або створених більшовиками суспільних структурах. До зовнішньої партії належала основна членська маса. Саме вона надавала РКП (б) – ВКП (б) – КПРС оманливого вигляду політичної партії. Фактично ж партія злилася на структуру, яка пронизувала собою всі управлінські ланки.

Партія керувала майже всіма ланками суспільного життя опосередковано через органи радянської влади. Опосередкованість справедливо вважалася перевагою режиму. Вона дозволяла державній партії розв'язати принципові питання не беручи на себе безпосередньої відповідальності за поточні справи. Не зливаючись організаційно, партійні й радянські органи влади все-таки зливалися на персональному рівні – кожну відповідальну посаду в радянському апараті посідав член партії.

Як і всі інші організаційно-управлінські структури, партія будувалася на засадах “демократичного централізму”.

Це означало безперечне підпорядкування нижчих структур вищим. Отже партія перетворилася на ієрархічно побудований інструмент диктатури.

В цій ієрархії слід розрізняти носіїв і трансляторів влади, яка називалася радянською. Кожний партійний комітет на горизонтальному рівні мав диктаторські повноваження (щоправда, вони не поширювалися на органи державної безпеки, які формальні підпорядковувалися радам, а фактично – самим собі по вертикалі й лише на самій вершині – керівництву партії). Разом з тим парткоми певної горизонталі цілком залежали в своїх рішенням від парткому, який стояв на більш високому щаблі. Лише центральний комітет був реальним носієм необмеженої жодними законами влади.

Слід також розрізняти формального і неформального носія влади. За статутом найвищою інстанцією в партійних ієрархії був з’їзд, а в перервах між з’їздами – ЦК, проте хід партійних з’їздів цілком контролювався апаратом, який їх готував і проводив. Центральний комітет збирався на засідання (пленуми) нечасто, і тому не міг бути осередком оперативного управління. У березні 1919 року Ленін утворив у ЦК політбюро, рішення якого вважалися рішеннями ЦК. Кожний член політбюро контролював певну сферу життя, функцію або територію. Усі разом здійснювали тоталітарну владу над партією, державою і суспільством.

1917 року більшовики перемогли своїх політичних суперників під гаслом “Вся влада – Радам!”. В.Ленін має тоді ніким незаперечувані всередині власної партії права на найвищу посаду у завойованій країні. Однак він не поспішив очолити президію Всеросійського генерального виконавчого комітету. Посаду “всеросійського старости” він залишив для другорядних керівників партії, хоча за радянською конституцією вона вважалася найвищою, а сам очолив уряд.

Якраз на посаді голови раднаркому Ленін і почав вибудовувати механізм компартійної диктатури. Партійні комітети оволодівали всіма важелями влади. Усередині парткомів, за винятком центрального, влада концентрувалася в руках секретарів. У Центральному комітеті за наявності політбюро секретарські посади були технічними. Однак секретарі формували порядок денний у роботі найвищого партійного органу. Лев Троцький першим потурбувався про те, щоб посади відповідального секретаря та обох інших секретарів займали його люди.

Компартійна диктатура була олігархічною: члени політбюро ЦК мали цілком однакові владні повноваження. Щоправда, засновник партії і держави був поза конкуренцією. Але й він зустрівся з викликом Л.Троцького. Обох тоді в газетах називали “вождями світової революції”.

Щоб послабити позиції Троцького у політбюро В.Ленін 1922 року здійснив реконструкцію роботи секретаріату. Запроваджувалась посада генерального секретаря ЦК, яку мав посісти член політбюро. Ця посада задумувалась Леніним як політична, а не технічна. Вона створювалась під Й.Сталіна, непримиренного суперника Троцького. Ленін уже розраховував точно. Але в розклад сил на партійному олімпі втрутився непередбачуваний фактор: йог хвороба.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат