Функції політичної влади

Аналіз елементів і відносин влади показує, що суб‘єкти політичної влади мають складний багаторівневий характер: її перши­ми діючими особами є індивіди, вторинними – політичні організації – партії, суспільні об‘єднання, суб‘єкти найвищого рівня, що безпосередньо представляють у владних структурах і відносинах різні суспільні об‘єднання, а весь народ – політичні еліти і лідери. Зв‘язок між рівнями може порушуватись. Так, лідери нерідко відриваються від мас і навіть від політичних партій і політичних рухів, що сприяли приходу їх до влади, у відносинах влади відображенням першорядності ролі суб‘єкта є широко роз­повсюджене ототожнення влади з її носіями. Так говорять про рішення влади, про її дії тощо, розуміючи під владою органи управління. Чи завжди і, насамперед, влада дає можливість вирі­шення конфліктних ситуацій при розподілі благ? Так, в багатьох випадках влада вирішує суперечки, конфліктні ситуації. Але не завжди це висувається на передній край. І той, хто здійснює владу може в певній мірі також брати участь в розподілі благ. Але абсурдно твердити, що розподіл благ складає найважливіший елемент влади. Звичайно ж, використання повноважень влади при організації групових дій для досягнення кінцевої мети становить суть відносин влади.

Об‘єкт, виконавець влади – другий важливіший елемент влади. Адже влада ніколи не буває властивістю або відносинами лише однієї діючої особи (органа). Звичайно, якщо не мати на увазі владу людини над самою собою, що передбачає підкорення її поведінки доводам розуму, ніби роздвоєння особи, але це вже психологічне, а не соціальне явище. Влада не можлива без підкорення об‘єкта, виконавця наказів, розпоряджень тощо. Влада – завжди двобічне, асиметричне, з переважанням волі володаря, взаємодії суб‘єкта і об‘єкта. Якщо ж відсутня підпорядкованість, то нема і влади, хоча суб‘єкт, який прагне до влади, має яскраво виражену волю, бажання володарювати і навіть володіє могутніми засобами примусу. Природно, у об‘єкта владної волі завжди є хай крайній, але все ж вибір – загинути, але не підкоритися (краще померти борючись, аніж жити на колінах).

Політичній владі належить особливе місце в політичному житті суспільства і часом саме боротьба за владу або за вплив на неї складають основний зміст політики соціальних суб‘єктів, тому, що саме через механізм її реалізації можна впливати на суспільні процеси.

Загальновизнано, що влада є необхідною умовою існування будь-якого суспільства і розвитку політичного життя. Вона віддзеркалює об‘єктивну потребує організації, задоволенні вольових прагнень, необхідність у саморозвитку і підтриманні цілісності суспільства. Саме влада є сполучною ланкою політичної системи, яка визначає її природу і стабільність. Вона є відображенням волесоціальних суб‘єктів, а тому здійснюється як обов‘язкова, публічна, така, що поширюється на всіх членів суспільства. Завдяки їй забезпечується порядок в суспільстві, тобто приведення поведінки суб‘єктів у відповідність до певних суспільне узгоджених норм. Вона відбиває і захищає засадні інтереси і сукупну волю соціальних суб‘єктів, служить засобом цих інтересів.Протиріччя інтересів створює необхідність в державі, політичній владі, управлінні, але не разову як фактор зародження, створення, формування, а постійну, завдяки тому, що інтереси формуються і реалізуються безперервної практично постійно існує потреба в адекватних формах організації влади і управління. В протиріччі інтересів знаходить вираження все громадянське суспільство конкретної епохи. А це означає, що усе матеріальне спілкування людей, вся сукупність матеріальних життєвих відносин між людьми повинні бути відображені в конкретних організаційних формах, які примушують, організовують, регулюють, впорядковують рух соціальних інтересів. Влада, будучи вольовим авторитарним вираженням пануючих інтересів, не може інакше реалізувати себе, як через певні організаційні форми.

Влада і управління практично в однаковій мірі обумовлені рухом інтересів і являють собою організаційні засоби задоволення потреб людей в організованому суспільстві.

Соціальна система влади включає ряд підсистем – політичну, економічну, правову, адміністративно-управлінську, виховально-освітню, масових і професійних громадських союзів і організацій, етнічних спільнот, „малих груп” тощо. Якщо наприклад, в економічній сфері базовими умовами реалізації влади виступають матеріальні відносини, то аполітичному житті такою умовою є цілий комплекс побудованих на принципі адміністративно-управлінської ієрархії державних, партійних, господарських, суспільних, професійних відносин і відповідальних інститутів, де кожна вища ланка у порівнянні з нижчими має більше можливостей для того, щоб примусити або стимулювати останні до виконання прийнятих на даному рівні рішень.

У правовій сфері влада обумовлюється прийнятим у державі нормативним законом і регулятивними нормами поведінки, виконання яких забезпечується правоохоронними органами.

Однак соціальна система влади не обмежується цими підсистемами, вона значно ширша і охоплює буквально всі сфери людської діяльності, в яких хоч якось виявляється сутність відносин залежності. Форми функціонування влади багаточисельні: примус і нагляд, насильство, покарання і заохочення, прийняття рішень, контроль і управління, суперництво, співробітництво. Тому роль влади може бути як негативною, так і позитивною. Принциповим має бути питання не про знищення влади, а про її розумне використання як найважливішого механізму управління.