Поняття і структура політичної культури

"рівності свободи", тобто коли люди можуть формувати, переглядати й реалізовувати свої власні ідеї.

Таким чином, у розвитку уявлень про демократію домінують такі тенденції:

1) перенесення ціннісних орієнтирів із суспільства на особистість;

2) перехід від монологу влади (від керівників до підлеглих) до діалогу статусів, особистостей, культур.

Першу спробу об'єднання ідеального вектора з потенційним рівнем можна знайти в концепції громадської культури Г. Ал-монда і С. Верби. У цій концепції громадянське суспільство є тим генетичним ядром, внутрішній зміст якого у формі ідей, уявлень і думок визначає й транслює зовнішній пласт політичної системи: інститути й об'єднання, асоціації й рухи, ринок і ЗМК. Водночас це і потенціал активності у вигляді генерування ідей та вимог громадян, і канал відтворення й передачі цінностей від покоління до покоління.

Громадське суспільство розглядається політологами як рівень управління, проміжний між індивідуумом і державою. Основна перевага громадянського суспільства — його здатність служити органічною противагою державі, але вихід енергії такого суспільства може однаковою мірою підривати як демократією, так і авторитарну державу.

Г. Алмонд і С. Верба спробували нейтралізувати негативні тенденції протилежностями демократії: пасивністю й індиферентним ставленням до влади. Завдяки цьому демократична культура стає поєднанням протилежних імпульсів: з одного боку — до розвитку, з другого — до незмінності.

Важливо не те, чому окремий громадянин бере участь у політичному процесі, спираючись на "нереалістичну віру в незалежність участі", а те, що участь спрямовує соціальну енергію у креативне русло, дає вихід незалежній політичній діяльності й забезпечує можливість вибору. Дуже важливим для існування життєздатної демократії є сприйнятливість держави і залучення широких верств громадськості до політичного процесу, забезпечення зворотних комунікативних зв'язків.

Демократія завжди національна, тому що громадянське суспільство завжди конкретне в тому розумінні, що значення інституту родини, методи розв'язання спорів, форми організації спільних дій проявляються у структурних елементах соціально-історичної пам'яті й етнокультурної само ідентифікації. Така теоретична конструкція дає можливість зробити два висновки. По-перше, демократична культура як механізм подвійного втілення (ідеального в практичному й громадського в політичному) не може бути монолітною. По-друге, за демократизації орієнтиром є не окремі цінності, а досвід успішного демократичного будівництва.

Сутність демократичної культури полягає в діалозі між особистістю, суспільством і владою, що виявляється у здатності налагоджувати канали для передачі вимог громадян, а також для визначення ступеня довіри до політичного керівництва й міри легітимності влади.

Важливо також врахувати глобальні тенденції розвитку. Так, урбанізація руйнує солідарність — основу громадянського суспільства, а розвал корпоративних зв'язків призводить до перетворення суспільства на масу. Об'єктивно це сприяє тому, що демократія як інститут набуває усе формальнішого характеру. Наприклад, сучасні реалії змушують робити політичний вибір на основі поглядів тих, хто обслуговує політичну еліту: політологів, експертів, оглядачів мас-медіа тощо.

Розвиток технологічних засобів комунікацій і тісно пов'язана з цим глобалізація актуалізують питання як глобального громадянського суспільства й загальної демократичної культури, так і прагнення зберегти етнокультурну розмаїтість.Водночас потрібно пам'ятати: демократія "західного зразка", яку нав'язує нам глобалізація, грішить використанням подвійних стандартів та ігноруванням напрацювань політичної культури східного типу. Проаналізувавши процедури обрання Чингісхана (курултай) або ж Гітлера (парламентські вибори) й наступні геополітичні результати їхнього правління, можна дійти висновку, що демократична політична культура має досліджуватися не тільки як технологічний прийом чи процедура, але й як політичний системоутворюючий комплекс здійснення влади в контексті етнонаціональних, соціально-політичних і культурно-історичних умов її реалізації.

Список використаної літератури