Політична психологія як частина політичної свідомості

Від початку XX ст. у психології розвивається течія культурної психологи, що виникла на перетині психології, культурної антропології та соціології. її методичною базою є передусім психоаналіз.

Деякі представники цієї течії аналізували певні аспекти політичного життя суспільства виходячи з існування так званої базової особистості, розгляданої ними як комплекс психологічних характеристик структури особистості всіх або принаймні більшості членів суспільства.

У межах цієї течії працювали А. Кардінер (базова структура особистості), К. Дюбуа (модальна особистість), М. Мід, Дж. Горер, Б. Каплан, Д. Левінсон, X. Дьюкер і М. Фрійда, Б. Цимбалістий, які розглядали питання національного характеру.

Проблеми соціального характеру як форми зв'язку між психікою індивіда та соціальною структурою суспільства досліджували Е. Фромм [289; 290], Д. Різман та ін.

Політична психологія як автономна галузь знань з'явилася не так давно. її інституціоналізацію пов'язують зі створенням 1968 р. відділення політичної психології в Американській асоціації політичних наук.Після створення 1978 р. на основі цього відділення Міжнародного товариства політичної психології (International Society of Political Psychology) ця наука вийшла на світову арену.

У нашій країні з 1995 р. існує Асоціація політичних психологів України.

Серед провідних політичних психологів світу (окрім названих вище) варто назвати таких учених, як Г. Айзенк, Дж. Бар-бер, С. Браун, А. Девіс, М. Дейч, Д. Дурнінг, Е. Еріксон, Д. Кемп-

белл, Дж. Кнутсон, М. Мід, Ч. Осгуд, М. Слюсаревський, А. Уледов та ін. Ця наука ствердилася не так давно, тому цілком зрозуміло, що за такий короткий проміжок часу вона не могла сформуватись остаточно. Проте ця дисципліна вже активно викладається у вузах, написано цілий ряд монографій і підручників. Отже, як наука політична психологія є. Що ж це за наука?

Політична психологія — наука, що вивчає психологічні компоненти політичної сфери суспільства в контексті реалізації психічних чинників (ціннісних орієнтацій, думок, настроїв, відчуття, волі, рис характеру, потреб, мотивів, традицій та ін.) у відносинах влади та політичних діях суб'єктів політики.

Проте, як зазначалося, політична психологія розглядається вченими не лише як наука. З погляду функціонування сфери політичної свідомості на неї варто звернути увагу як на невід'ємну складову останньої (рис. 10).

Політична психологія складається із свідомих (раціональних) і позасвідомих (ірраціональних) елементів. Завдяки цьому вона поєднує логіку соціальної взаємодії з логікою інстинктів, рефлексивність (свідоме відображення дійсності) та рефлекторність (безсвідома форма мислення).

Оскільки психологія включає в себе як соціальні, так і фізіологічні механізми відновлення почуттів і емоцій, можна сказати, що політична психологія охоплює:

• спеціалізовані почуття та емоції, пов'язані з відображенням інтересів людини і формуванням мотивів її політичної діяльності (соціальний аспект);

• індивідуально-психічні властивості (пам'ять, воля, мисли-тельні здібності);

• біохімічні та біофізіологічні механізми, зумовлені генетичними властивостями індивіда (збудження, спадковість, нервові закінчення), які виявляються в темпераменті, демографічних, вікових, статевих та інших характеристиках.

Роль ірраціональних елементів зростає, якщо людина не має (або не хоче мати) достатньо об'єктивної інформації, менше розуміє суть і причини політичних подій. А за певних умов фізіологічні почуття (голод, страх) узагалі можуть витіснити раціональні форми оцінювання та регуляції поведінки. Звідси — радикальні політичні дії: революції, бунти, заколоти.