Політична психологія як частина політичної свідомості

Політична психологія у структурному вимірі, як ми зазначали, входить до сфери політичної свідомості.

Нині можна впевнено стверджувати, що необхідність глибокого вивчення політико-психологічних аспектів соціальних процесів і діяльності суб'єктів політики викликана самим життям.

Недооцінювання психологічного компонента в політичному житті призводило не тільки до низького рівня вивчення політичної свідомості суспільства, а й до її надмірної ідеологізації.

Політичне життя детермінується не лише науково-теоретичними аспектами. Більшість населення оперує поняттями політичної науки на рівні буденної свідомості, якій притаманні емоції, фрагментарність інформації, швидкоплинність настроїв мас і т. ін. Відтак не випадковою є потреба у політичній психології — міждисциплінарній дисципліні, що об'єднує психологію, менеджмент і політологію.

Ідейно-теоретичні витоки цієї науки можна простежити в надрах політичної філософії (у працях Арістотеля, Т. Гоббса, Дж. Локка, О. Конта, Г. Спенсера) та історії (у працях А. Тойнбі, Дж. Оруелла та ін.)

Важко переоцінити й роль політичної соціології, проблеми якої розробляли такі вчені, як А. Гоулдман, С Ліпсет, Т. Парсонс, А. Альтер, Л. Бурдье, М. Головатий (предмет, цілі, призначення

політичної соціології), М. Вебер, Р. Мертон, П. Блау (бюрократія), П. Лазарфельд, Б. Берельсон, Р. Россі (виборчі кампанії),

В. Парето, Г. Моска, Р. Міллс, А. Ростоу, Г. Лассуелл, Д. Лернер (еліти) та ін.

Отже, політологові конче необхідно знати основні соціологічні методи дослідження психологічних феноменів у політиці: ідентифікації, конформізму, лідерства, соціалізації особистості та ін.

Окрім політико-філософського та політико-соціологічного підґрунтя, безумовно, є власне базове підґрунтя політико-психологічної науки. Яке саме? Насамперед історія психології, теорія особистості, вікова психологія, психологія управління, пропаганди, соціалізації особистості та ін.

Завдання політичної психології полягає у вивченні психологічних чинників функціонування політичної сфери суспільства. Якщо предмет політології може розглядатися (звичайно, спрощено) у контексті відносин категорій "влада" і "вплив", політичної соціології — "влада" і "політична поведінка різних спільнот", то сутність політичної психології віддзеркалюється співвідношенням категорій "влада" і "психологія".

Переможна хода психоаналізу 3. Фрейда створила передумови для розвитку цієї нової науки, в якій у процесі становлення сформувалися напрями дослідження психологічних аспектів внутрішньополітичного життя держави та психології зовнішньої політики: Г. Лассуелл, Т. Адорно, Е. Фромм, Ч. Херманн, С Рощин, В. Іванов та ін.

У цьому самому сенсі привертають увагу праці Г. Маркузе, який намагався поєднати марксизм з екзистенціалізмом і фрейдизмом. Він досліджував процеси соціальних та ідеологічних маніпуляцій та їх наслідки. Аналізуючи процес появи так званої одновимірної людини, він стверджував, що остання цілковито втратила соціально-критичне ставлення до суспільства. На думку Г. Маркузе, цей тип домінує в сучасному суспільстві (як капіталістичному, так і соціалістичному), і тому маси не можуть бути носіями революційної ініціативи. Внаслідок цього остання переходить до "аутсайдерів": безробітних, студентів, національних меншин .

Чимало прихильників має психобіографічний напрям дослідження політичного лідерства: 3. Фрейд, В. Булліт, Г. Лассуелл, М. Брустер Сміт, Е. Фромм, У. Лангер, Л. Кертман, Д. Олыпанський, Л. Радзиховський.

Як критичний опонент до психобіографічного напряму в 70-ті роки виник напрям психоісторїі, який розглядає групові процеси через психоаналітичну теорію. Наивідомішими в цьому плані є праці таких дослідників, як Б. Мазліх, Е. Раймонд, Л. де Маус, Г. Ебель, Б. Поршнев.