Ісламська політична думка
Іслам (буквально — покірність волі бога) — наймолодша з трьох світових релігій, що виникла в VII ст. н. е. в західній частині Аравійського півострова.
В умовах переходу від родоплемінного устрою до держави ця монотеїстична релігія відповідала потребам об'єднання арабських племен. Засновником ісламу вважається Мухаммед (Мо-гаммад чи Магомет, 570-632) родом із Мекки. Мухаммед належав до одного зі збіднілих кланів племені курейпіитів, яке становило більшість населення цього міста і контролювало ключі від головного храму Кааби (за зовнішнім виглядом нагадував куб).
Майбутній релігійний лідер рано осиротів, був пастухом, вів торговельні справи багатої вдови Хадіджі, з якою згодом одружився. Приблизно з 610 р. виступав як проповідник, закликаючи звернутися до єдиного бога Аллаха, щоденно молитися йому, додержувати посту та творити благодійництво на користь бідних. Називаючи себе пророком Аллаха, він передрікав швидкий кінець світу та Страшний суд, закликав відмовитися від поклоніння ідолам, зібраним у Мецці.
Зрозуміло, що з боку найвпливовіпіих людей міста Мухаммед зустрів різку протидію, яка переросла в переслідування.
Причиною була смерть його жінки, а потім і голови роду ха-шимітів Абу Таліба. Останній дружньо ставився до Мухаммеда, котрий доводився йому небожем.
До влади в Мецці прийшов за правом старшинування Аб-даль-Мутталіб, який також був рідним дядьком пророка, але водночас і непримиренним ворогом його "історичної місії".
Не маючи підтримки свого роду та племені, Мухаммед разом зі своїми послідовниками почав шукати однодумців поза Меккою. Перша спроба в сусідньому місті Таїфі, де проживало арабське плем'я сакіфітів, ледве не скінчилася трагічно.
Подальші пошуки звели Мухаммеда з мешканцями оази Ятріб (пізніше — Медина), звідки походила мати пророка. У цьому місті проживали арабські племена, які постійно ворогували між собою за поділ родючих земель і сповідували язичництво та (увага!) іудаїзм.
Погодившись на роль своєрідного "третейського судді" (але не віроучителя!), Мухаммед почав переселяти своїх прихильників (мухаджирів-переселенців) з Мекки до Медини. Так на початку 20-х років VII ст. він став на чолі великого об'єднання різних родів і племен як суддя і своєрідний політичний лідер.
Мединська громада розробила свій статут, свої організаційні форми, перші закони та норми повсякденного життя і, звичайно, основні засади нової релігії. (Принагідно згадаймо історію Київської Русі, куди за легендою нібито був запрошений варязький князь Рюрик!)
Тут він одружився з десятирічною Аїпіею — дочкою місцевого багатого купця Абу Бекра і розпочав боротьбу з володарями Мекки.
Мединці перемогли, і 630 р. Мухаммед зі своїми прибічниками здійснив паломництво (хадж) до Мекки.
Після капітуляції Мекки й смерті Мухаммеда (632) очолювана ним громада мухаджирів (переселенців) і ансарів (помічників мединців) разом із впливовими особами з Мекки стали центром ще більшого об'єднання арабських родів і племен. Згодом воно перетворилося на арабську теократичну державу ранньофеодального типу — Халіфат.
Ідеологічною основою зазначеного об'єднання став іслам, який зазнав відчутного впливу з боку іудаїзму та християнства. Від них нова релігія сприйняла низку догматичних та обрядових положень. Водночас іслам акумулював у собі й специфічну обрядовість Стародавнього Сходу, зокрема характерні для зороастризму вимоги ритуальної чистоти віруючих і т. ін.
Сформувавшись в умовах менш розвиненого суспільства, мусульманство за своєю догматикою і ритуалом, етичними і моральними нормами серед усіх релігій є найдоступнішим для простих людей. Це, до речі, було однією з передумов значного поширення ісламу серед завойованих арабами народів, які спочатку бачили в ісламістах визволителів.