Авторитарний режим

б) рухами, що прагнуть відновити старі, віджиті порядки;

в) загально-соціальною кримінальною злочинністю;

г) іноземним утручанням.

Авторитарний режим встановлюється в державах, які:

— відкидають демократичні принципи організації і здійснення державної влади;

— намагаються створити передумови для демократизації сус¬пільства, але не встигли відпрацювати механізм демократичної влади;

— є демократичними, проте змушені, з огляду на обставини, вводити модель надзвичайного функціонування державної влади.

Влада при авторитарному режимі займається у першу чергу питаннями забезпечення власної безпеки, громадського поряд¬ку, оборони і зовнішньої політики, хоча вона може впливати на стратегію економічного розвитку, здійснювати структурні пе¬ретворення, не руйнуючи при цьому механізм ринкового само¬регулювання, проводити достатньо активну соціальну політи¬ку. Авторитарні режими мають, як правило, консервативний ха¬рактер.

2. Окремі риси авторитаризму

По своїх характерних рисах авторитаризм займає як би проміжне положення між тоталітаризмом і демократією. З тоталітаризмом його ріднить звичайно автократичний, не обмежений законами характер влади, з демократією — наявність автономних, нерегульованих державою суспільних сфер, особливо економіки і приватного життя, збереження елементів цивільного суспільства.У цілому ж авторитарній політичній системі характерні наступні риси: Автократизм (самовладдя) чи невелике число носіїв влади. Ними можуть бути одна людина (монарх, тиран) чи група облич (військова хунта, олігархічна група і т.д.)Необмеженість влади, її непідконтрольність громадянам. При цьому влада може правити за допомогою законів, але вона їх приймає по своєму розсуду. Опора (реальна чи потенційна) на силу. Авторитарний режим може неприбігати до масових репресій і користатися популярністю серед широких шарів населення. Однак він має достатню силу щоб у випадку необхідності за своїм розсудом використовувати силу і примусити громадян до покори. Монополізація влади і політики, недопущення політичної опозиції і конкуренції. Властивому цьому режиму визначене політико-інституціональна одноманітність не завжди результат законодавчих заборон і протидії з боку влади. Нерідко воно порозумівається неготовністю суспільства до створення політичних організацій, відсутністю в населення потреби до цього, як це було, наприклад, протягом багатьох століть у монархічних державах. При авторитаризмі можливе існування обмеженого числа партій, профспілок і інших організацій, але за умови їхньої підконтрольності владі. Відмовлення від тотального контролю над суспільством, чи невтручання обмежене утручання у позаполітичні сфери і насамперед у економіку. Влада займається головним чином питаннями власної безпеки, суспільного порядку, оборони, зовнішньою політикою, хоча вона може впливати і на стратегію розвитку, проводити досить активну соціальну політику, не руйнуючи при цьому механізми ринковогосаморегулювання. Рекрутування політичної еліти шляхом кооптації, призначення зверху, а не конкурентної електоральної боротьби.

При авторитарній політичній системі забороняються лише визначені, головним чином політичні форми діяльності, в іншому ж громадяни звичайно вільні. Авторитаризм цілком сполучимо з повагою всіх інших, крім політичних, прав особистості. У той же час в умовах авторитаризму громадяни не мають яких-небудь інституціональних гарантій своєї безпеки й автономії(незалежний суд, опозиційні партії і т.д.)

3. Сильні і слабкі сторони авторитаризму

Наприкінці 80 — початку 90-х рр. значно зріс науковий і політичний інтерес до авторитаризму в зв'язку з крахом переважно тоталітарних політичних систем у більшості комуністичних держав світу. Спроби багатьох з них, у тому числі і в Україні, швидко, у дусі більшовицьких “кавалерійських атак” увести демократію без наявності необхідних для неї суспільних передумов не увінчалися успіхом і спричинили за собою численні руйнівні наслідки. У той же час цілий ряд авторитарних держав (Південна Корея, Чилі, Китай, В'єтнам і ін.) практично продемонстрували свою економічну і соціальну ефективність, довели здатність сполучити економічне процвітання з політичною стабільністю, сильну владу — з вільною економікою, особистою безпекою і порівняно розвинутим соціальним плюралізмом.