Українсько-російські відносини
Українські історики постійно використовують у полеміці аргумент про жорстокість репресій офіційної влади проти членів Кирило-Мефодіївського братства й учасників українофільського руху після Валуєвського циркуляра 1863 року. Всупереч поширеному стереотипові, офіційна влада не була одностайною в проведенні антиукраїнських репресій. Приміром, тривалий час ні Св. Синод, ні III відділення, ні Міністерство народної освіти не мали жодного уявлення про можливість допущення в початкову школу українських підручників, міністр народної освіти Головін усіляко протидіяв появі циркуляра міністра внутрішніх справ Валуєва й підтримував справу просвітництва «малоросійською мовою». Високий чиновник флігель-ад’ютант імператора полковник барон Корф до справи русифікації українців пропонував підходити «творчо»: не забороняти українські книжки, а наповнити «малоросійські губернії» значно дешевшими книжками «загальноросійською мовою» (саме цю ідею було реалізовано в Україні наприкінці 1990-х років), не забороняти українофільський рух, а підсилити міграцію робочої сили на українські землі з Центру Росії.
Книга Роберта Євзерова — про «актуальну історію» — про російсько-українські політичні та економічні відносини останніх десяти років. Дослідження побудоване на ретельному моніторингу російської й української преси (не випадково автор у передмові віддає належне двом московським бібліотекам — Українській і Державній публічній історичній) — найбільше посилань на «Независимую газету», «Зеркало недели», «День», «Политические исследования», «Політичну думку», «Політику і час». Праця завершена наприкінці літа минулого року, отже в контексті політичних подій, що бурхливо розвиваються останніми місяцями, вона вже більше схожа на історичне дослідження, ніж на аналіз актуального політичного процесу: Україна початку 2001 року зі старою Україною, навіть часів президентських виборів 1999 року, має дедалі менше спільного.Багато уваги приділив Роберт Євзеров економічним аспектам двосторонніх відносин — це найцікавіша частина дослідження. Для України «газове» питання (разом з «нафтовим» та «електричним») — все-таки екзистенціальне: питання життя й смерті. Більше того, ні для кого не секрет, що всі чи майже всі багаті люди в Україні нажили свої статки саме на маніпуляціях із російським газом і т.п. Історія постачання енергоресурсів в Україну та їх транзит через українську територію на Захід — це захоплюючий детектив. Автор же здебільшого перетворює її на класичну драму з обов’язковим мораліте й засудженням пороку — мовляв, погано красти чужий газ. Втім, відносини в галузі енергетики було б цікавіше описати не на основі визнань і самовикриттів вищих керівників держави (аж до Президента Кучми), а на основі аналізу фінансових схем, які працюють на чорному ринку енергоресурсів.
Автор фактично підходить до висновку, докладно обгрунтованого в недавній книжці Андрія Паршева «Почему Россия не Америка?» (М.: Крымский мост, 2000), про неконкурентоспроможність на світовому ринку багатьох галузей і російської, і української економіки саме через великі (порівняно з західноєвропейськими, американськими та азіатськими) витрати на виробництво, зумовлені геокліматичними реаліями, і, відповідно, через їхню меншу рентабельність.
Книжка «Украина: с Россией вместе или врозь?» може бути корисна як гідний вступ до теми російсько-українських відносин, як корисне читво для всіх, кому небайдужа доля і Росії, і України. Євзеров, звичайно, не «сторонній історик», отже відповідь на запитання «вместе или врозь?» для нього цілком очевидна. У праці не дуже багато оригінальних висновків і оригінальних підходів. Однак, по суті, автор і не ставить перед собою такої мети. Його головне завдання — пояснити не занадто ангажованому, але допитливому читачеві реальні передумови й мотивування взаємовідносин двох держав. На жаль, ці відносини непрості і вкрай політизовані як на офіційному рівні, так і на рівні обивательської свідомості — навіть на недавній презентації книжки в Культурному центрі України в Москві мало не дійшло до мордобою між читачами, які по-різному відповідають на запитання, винесене автором у заголовок. Ось такий «конфлікт інтерпретацій»...
Не дивлячись на всі останні українсько-російські негаразди в газовій сфері та довкола маяків, слід зазначити, що в українсько-російських стосунках більше позитивного. Всі позитивні тенденції, як і в цілому стан справ у російсько-українських відносинах, звісно, необхідно розглядати у світлі головного завдання - подальшого зближення і тіснішого спілкування наших народів. У зв'язку з цим особливе значення має двостороннє співробітництво у різних сферах.
У рамках Року Росії відбулося багато цікавих, яскравих, незабутніх заходів, які, сподіваюся, дозволили українцям ще раз насолодитися російською культурою, підприємцям ближче ознайомитися з інвестиційними можливостями двох країн, окреслити нові цікаві ділові проекти. Особливо важливо, що цей великомасштабний проект був підтриманий на місцях, українськими і російськими регіонами, а також громадськими організаціями, простими людьми, і, головне, молоддю.
Нині триває робота над узгодженням проекту міжурядової Програми співробітництва у сфері регулювання міграційних процесів на 2006-2007 роки.