Термодинаміка

Технічний погляд

Газоподібний стан, характеризується низькою густиною і достатньо високою температурою. Газ не тримає ні форму, ні об'єму.

Рідина, характеризується більш високою густиною і проміжними температурами. Рідина тримає об'єм, але не тримає форму.

Тверде тіло (аморфне або кристалічне), тримає як форму, так і об'єм.

Плазма (часто звана четвертий стан речовини), є частково або повністю йонізованим газом і виникає при високій температурі, від декількох тисяч кельвінів і вище. В цілому, її властивості нагадують властивості газоподібного стану речовини, за винятком того факту, що для плазми принципову роль грає електродинаміка.В нейтронний стан речовина переходить при надвисокому тиску, недосяжному поки в лабораторії, але який існую усередині нейтронних зірок. При переході в нейтронний стан, електрони речовини взаємодіють з протонами і перетворюються на нейтрони. В результаті, в нейтронному стані, речовина повністю складається з нейтронів і має густину порядку ядерної. Температура речовини при цьому не повинна бути дуже високою (в енергетичному еквіваленті, не більше сотні МеВ).

При сильному підвищенні температури (сотні МеВ і вище), в нейтронному стані починають народжуватися і анігілювати різноманітні мезони. При подальшому підвищенні температури, відбувається деконфайнмент, і речовина переходить в стан кварк-глюонної плазми. Вона складається вже не з адронів, а з кварків і глюонів, що постійно народжуються

і зникають.

При подальшому необмеженому підвищенні тиску без підвищення температури речовина колапсу в чорну діру. При одночасному підвищенні і температури, до кварків і глюонів додаються інші частинки. Що відбувається з речовиною (а точніше, з речовиною + простором-часом) при температурах, близьких до планковской температури, поки невідомо.

При глибокому охолоджуванні, гази деяких (далеко не усіх) речовин переходять в стан бозе-конденсату. Деякі інші речовини при низьких температурах переходять в надпровідний або надтекучий стан. Будучи, безумовно, окремими термодинамічними фазами, цих станів навряд чи слід називати новими агрегатними станами речовини через їх не універсальність.

Неоднорідні речовини типу паст, гелів, суспензій, аерозолів і т. д., які за певних умов демонструють властивості як твердих тіл, так і рідин і навіть газів, звичайно відносять до класу дисперсних матеріалів, а не до яких-небудь конкретних агрегатних станів речовини.

Теплові я вища при розчиненні

Процес розчинення кожної речовини у воді супроводжується або виділенням, або поглинанням тепла, внаслідок чого одержуваний розчин або нагрівається, або охолоджується. Розчинення газоподібних речовин завжди супроводжується виділенням тепла і нагріванням розчину. При розчиненні багатьох рідин у воді, наприклад спирту і сульфатної кислоти, теж виділяється значна кількість тепла і розчин сильно нагрівається.

При розчиненні твердих речовин у воді інколи виділяється, а інколи поглинається тепло. Так, при розчиненні їдких лугів (кристалічних) NaOH і KOH, безводного хлориду кальцію CaCl2 і багатьох інших речовин спостерігається сильне нагрівання розчину, а при розчиненні нітрату амонію NH4NO3 і деяких інших речовин, навпаки, спостерігається сильне охолодження розчину. Вперше на теплові явища при процесах розчинення звернув увагу і дав їм теоретичне обгрунтування Д. І. Менделєєв. За поглядами Менделєєва, розчинення є не тільки фізичним процесом, при якому молекули розчинюваної речовини рівномірно розподіляються між молекулами води, а й хімічним, внаслідок якого молекули або іони розчинюваної речовини з молекулами води утворюють певні хімічні сполуки. Ці сполуки Менделєєв назвав гідратами, а сам процес їх утворення — процесом гідратації. Через це його теорію було названо хімічною, або гідратною, теорією розчинення.

Гідрати умовились позначати такою загальною формулою: А•nH2O, де А — молекула або іон розчиненої речовини, а n — певне число молекул води, що припадає на одну молекулу або один іон розчиненої речовини. Гідрати більшості речовин на відміну від звичайних хімічних сполук є дуже нестійкими й існують лише у розчинах, а при випарюванні розчину розкладаються. Але відомі й порівняно стійкі гідрати, які можна виділити з розчину у твердому стані (так звані кристалогідрати).