ЕЛЕКТРОНИ ТА ЇХ РОЛЬ В ЕЛЕКТРИЧНОМУ СТРУМІ

Існування найдрібніших частинок , що мають найменший електричний заряд доведено багатьма дослідами. Електричний заряд одна з основних властивостей електрона. Не можна собі уявити , що цей заряд можна “ зняти” з електрона , вони невіддільні один від одного.

Електрон частинка з найменшим від’ємним зарядом.

-31

Маса електрона м =9,1*10 кг.

-19

Заряд електрона е=1,6 *10Кл.

Перенесення заряду – це перехід з одного тіла на інше . Щоб уявлення про заряд електрона зробити наочнішим , зазначимо , що коли в провіднику сила струму дорівнює 1А , тобто за 1с

18

переноситься 6,288 *10 електронів. Через лампочку потужністю

18

60 Вт при напрузі 120 В за секунду проходить 3,144 *10 електронів!

Мимоволі виникає запитання , наскільки можна вірити наведеним числам . Що це – сміливе припущення чи результат дійсних вимірювань ? Якщо вимірювань , то ким , коли і як ці вимірювання зроблені.

Історія електрона починається з другої половини 19 ст. ,коли англійський фізик Фарадей установив закон електролізу . Розкладання хімічних сполук під дією електричного струму було відоме ще до Фарадея. Саме слово “електроліз” він увів , так само як і терміни “електроліти” для розчинів кислот , солей , лугів і основ , “електроди “ для полюсів , підводять до рідини струм , “іони” для частинок , на які розпадається розчинена речовина . Зазначимо , що слово “іон” грецьке , в перекладі означає “подорожній” , “мандрівник”. Розкладання електролітів на іони –

електролітична дисоціація – зумовлюється не електричним струмом, а тим , що вода має властивість у 81 раз послаблювати притягання між іонами в кристалічній решітці хімічних сполук.

Наша основна мета – з’ясувати , як зародилася думка про існування електронів. Власне кажучи , на цю думку наштовхує вже закон електролізу , встановлений Фарадеєм.

- 2 -

Закон електролізу формулюється так : маса речовини , яка виділяється на електроді за час t під час проходження електричного струму , пропорційна силі струму і часу : m=klt , де k- коефіцієнт пропорційності , що залежить від природи речовини .

У 1879 р. Уільям Крукс прочитав перед Лондонським Королівським товариством доповідь під заголовком “Молекулярна фізика при великих розрідженнях”. У цій доповіді він показав , що коли відкачати повітря в трубці з впаяними електродами , то в трубці на протилежному до катода кінці при високій напрузі виникає зеленувате світіння скла – фосфоресценція. Якщо позитивний полюс впаяти в інше місце , то світіння все одно виникає на кінці протилежному до поверхні катода , ніби від катода йде потік проміння в прямому напрямі (катодне проміння).Розміщуючи на шляху катодного проміння металевий екран , наприклад ,у вигляді зірки , можна дістати тінь його в зеленувато-фосфореціюючій ділянці трубки ; це ще більше підтверджує прямолінійність катодного проміння (мал.№1).