Модель атома Резерфорда і Бора

Постулати Бора полягають у наступному: Електрон може рухатися навколо не по будь-яких орбітах, а тільки по таких, котрі задовольняють визначеним умовам, що випливають з теорії квантів. Ці орбіти одержали назви стійких чи квантових орбіт.

Коли електрон рухається по одній з можливих для нього стійких орбіт, то він не випромінює. Перехід електрона з вилученої орбіти на більш близьку супроводжується втратою енергії. Загублена атомом при кожнім переході енергія перетворюється в один квант променистої енергії. Частота випромінюваного при цьому світла визначається радіусами тих двох орбіт, між якими відбувається перехід електрона. Чим більше відстань від орбіти, на якій знаходиться електрон, до тієї, на яку він переходить, тим більше частота випромінювання. Найпростішим з атомів є атом водню; навколо ядра якого обертається тільки один електрон.Виходячи з приведених постулатів, Бор розрахував радіуси можливих орбіт для цього електрона і знайшов, що вони відносяться, як квадрати натуральних чисел: 1:2:3 : ... n Величина n одержала назву головного квантового числа. Радіус найближчої до ядра орбіти в атомі водню дорівнює 0,53 ангстрема. Обчислені звідси частоти випромінювань, що супроводжують переходи електрона з однієї орбіти на іншу, виявилися в точності співпадаючими з частотами, знайденими на досліді для ліній водневого спектра. Тим самим була доведена правильність розрахунку стійких орбіт, а разом з тим і можливість застосувати постулати Бора для таких розрахунків. Надалі теорія Бора була поширена і на атомну структуру інших елементів, хоча це було пов'язано з деякими проблемами через її новизну.

Теорія Бора дозволила розв’язати дуже важливе питання про розташування електронів в атомах різних елементів і установити залежність властивостей елементів від будови електронних оболонок їхніх атомів. В даний час розроблені схеми будови атомів усіх хімічних елементів. Однак, всі ці схеми це лише більш-менш достовірна гіпотеза, що дозволяє пояснити багато фізичних і хімічних властивостей елементів. Як раніш уже було сказано, число електронів, що обертаються навколо ядра атома, відповідає порядковому номеру елемента в періодичній системі. Електрони розташовані по шарах, тобто кожному шару належить визначене число електронів, що заповнюють чи насичують його. Електрони того самого шару характеризуються майже однаковим запасом енергії, тобто знаходяться приблизно на однаковому енергетичному рівні. Вся оболонка атома розпадається на кілька енергетичних рівнів. Електрони кожного наступного шару знаходяться на більш високому енергетичному рівні, чим електрони попереднього шару. Найбільше число електронів N, що можуть знаходитися на даному енергетичному рівні, дорівнює подвоєному квадрату номера шару:

N=2n*n,

де n-номер шару. Крім того, установлено, що число електронів у зовнішньому шарі для всіх елементів, крім паладію, не перевищує восьми, а в передостанньому - вісімнадцятьох. Електрони зовнішнього шару, як найбільш віддалені від ядра і, отже, найменш міцно зв'язані з ядром, можуть відриватися від атома і приєднуватися до інших атомів, входячи до складу зовнішнього шару останніх. Атоми, що позбавилися одного чи декількох електронів, стають заряджені позитивно, тому що заряд ядра атома перевищує суму зарядів електронів, що залишилися. Навпаки атоми що приєднали електрони, стають заряджені негативно. Утворені таким шляхом заряджені частки, якісно відмінні від відповідних атомів називаються іонами. Багато іонів у свою чергу можуть чи втрачати чи приєднувати електрони, перетворюючи при цьому чи в електронейтральні атоми, чи в нові іони з іншим зарядом.

3. Будова атома

Сусна теорія будови атомів базується на моделі Бора та дослідах Резерфорда, але тільки сучасні методи досліджень дозволяють пояснити будову атома більш докладно.

3.1. Орбіталі

Розглянемо просторове розташування електронів в атомі. У відповідності до принципу невизначеності Гейзенберга, положення та швидкість електрона не піддаються одночасному визначенню з певною точністю. Однак, не дивлячись на неможливість точного визначення положення електрона, можна вказати ймовірність знаходження електрона в певному положенні в любий момент часу. Частина простору, в якій дуже висока імовірність знаходження електрона, називається орбіталлю.

3.2.Квантові числа.

Уважний розгляд атомних спектрів показує, що лінії, обумовлені переходом між квантовими енергетичними рівнями, насправді розщеплені на більш тонкі, тобто на підоболонки, кожна з своїм енергетичним рівнем. Ці електронні підоболонки отримали назву за виглядом відповідних ліній в атомному спектрі: